Узагальнення практики перегляду судових рішень у справах, пов’язаних з визнанням договорів недійсними

(за матеріалами справ, розглянутих Харківським апеляційним господарським судом у 2007 році)

В. І. Кухар
голова Харківського апеляційного господарського суду

В. В. Афанасьєв
кандидат юридичних наук, заступник голови Харківського апеляційного господарського суду, голова судової палати

М. В. Токар
голова судової колегії №1 Харківського апеляційного господарського суду

О. Д. Бережна
начальник відділу узагальнення судової практики та систематизації законодавства Харківського апеляційного господарського суду

Визнання правочинів (договорів) недійсними регулюється положеннями Цивільного кодексу України про недійсність правочинів (§ 2 гл. 16 розд. IV, статті 215–236), а також положеннями Господарського кодексу України про недійсність господарського зобов’язання (статті 207–208).

Недійсність правочину (договору) — це невизнання за ним властивостей юридичного факту, тобто невизнання дії (дій) особи (осіб) такими, що здатні породжувати, змінювати або припиняти цивільні права та обов’язки, які сторони правочину мали на увазі при його вчиненні.

Стаття 204 Цивільного кодексу України встановлює презумпцію правомірності правочину, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо правочин не визнаний судом недійсним. Із змісту наведеної норми виходить, що підстави недійсності правочинів можуть бути передбачені виключно законом, а не підзаконними нормативними актами. Правочин може бути визнано недійсним на підставі і з наслідками, передбаченими виключно законом. При цьому правочин не може бути визнаний недійсним через його порушення однією із сторін.

Виходячи з положень Цивільного кодексу України, підстави визнання правочинів недійсними можна поділити на загальні та спеціальні. Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України, загальною підставою недійсності правочину є недотримання в момент укладення правочину вимог частин 1–3, 5, 6 ст. 203 ЦК України. Спеціальні підстави (закріплені у статтях 218–235 ЦК України) конкретизують застосування загальних умов, встановлюючи особливості порядку визнання правочину недійсним.

Як свідчать статистичні дані Харківського апеляційного господарського суду, за 9 місяців 2007 р. судом розглянуто 46 апеляційних скарг у справах цієї категорії спорів, із них: на рішення господарського суду Харківської області — 31, на рішення господарського суду Сумської області — 15.