Неправосудне судове рішення по цінних паперах: аналіз та наслідки на фондовому ринку

М. Л. Бєлкін
юрисконсульт Українського фінансово-промислового концерну, м. Київ

Судове рішення є найважливішим актом правосуддя, покликаним забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини, правопорядку та здійснення проголошеного Конституцією принципу верховенства права. Наголосивши на цьому, Верховний Суд України в Постанові Пленуму ВСУ від 29. 12. 1976 р. № 11 «Про судове рішення» (із змінами та доповненнями) далі зазначив, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності — на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Аналогічні вимоги закріплені у ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України (КАСУ). Згідно з цими вимогами, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Тому неправосудні судові рішення завдають нищівного удару як безпосередньо по правосуддю, так і по тих правовідносинах, щодо яких таке рішення постановлено.

Звичайно, до того часу поки судове рішення не скасоване в апеляційному та/або касаційному порядку, воно є чинним і регулює суспільні відносини. Тому ігнорувати таке рішення, навіть якщо його неправосудність є очевидною, неможливо. Але такі рішення необхідно аналізувати хоча б для того, щоб зрозуміти перспективи їх оскарження зацікавленими особами.

Так, у 2007 році Господарський суд Дніпропетровської області (далі — Суд) як окружний адміністративний суд прийняв судове рішення у формі постанови від 17. 10. 2007 р. у справі № А8/464-07 за позовом прокурора одного з районів м. Дніпропетровська в інтересах держави в особі міської ради до ВАТ «Т» [1] про (цитується за текстом зазначеної постанови): - визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації підприємства-відповідача у формі товариства з обмеженою відповідальністю; - визнання недійсними установчих документів підприємства-відповідача у формі товариства з обмеженою відповідальністю з моменту його реєстрації та свідоцтва про державну реєстрацію з моменту його видачі; - визнання недійсним запису про державну перереєстрацію підприємства-відповідача з моменту реєстрації та свідоцтва про державну перереєстрацію з моменту його видачі; - визнання недійсними установчих документів підприємства-відповідача з моменту його реєстрації та свідоцтва про державну реєстрацію з моменту його видачі; - визнання недійсною реєстрацію випуску акцій підприємства-відповідача з моменту внесення інформації про неї до Загального реєстру випуску цінних паперів; - визнання недійсним свідоцтва про реєстрацію випуску акцій підприємствавідповідача з моменту його видачі; - припинення державної реєстрації підприємства-відповідача.

Задоволення зазначених вимог вмотивоване тим, що при державній реєстрації юридичного попередника зазначеного ВАТ (товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ), яке згодом було перетворене у ВАТ) засновники ТОВ не внесли до державної реєстрації ТОВ частки статутного фонду (30 % або 50 %), яка у відповідний період вимагалася законодавством. Схожі судові рішення з подібних підстав виносились і в інших аналогічних справах [4].