До питання про приватизацію пам’яток культурної спадщини в Україні.

С. О. Бородовський
кандидат юридичних наук, професор кафедри господарського та екологічного права Прикарпатського юридичного інституту Львівського державного університету внутрішніх справ, адвокат

Н. О. Бородовська
кандидат юридичних наук, доцент кафедри господарського та екологічного права Прикарпатського юридичного інституту Львівського державного університету внутрішніх справ

Зміна економічного устрою в Україні значною мірою була обумовлена необхідністю зміни порядку господарювання в країні, переобладнання основних виробничих потужностей підприємств, підвищення ефективності їх діяльності, структурної перебудови економіки, розвитку фондового ринку тощо.

Метою статті є висвітлення окремих проблем правозастосування у сфері приватизації пам’яток культурної спадщини в Україні.

1. У статті 1 Закону України «Про приватизацію державного майна» вказано, що приватизація державного майна — це відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціальноекономічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України.

Одначе ні мета цієї діяльності, ні її принципи не дають можливості однозначно стверджувати про її цивільно-правову природу. Так, серед принципів приватизації державного майна та майна, що належить Автономній Республіці Крим, законодавцем визначені такі: принцип державного регулювання та контролю, при цьому регулювання цивільно-правових відносин і їх контроль переважно покладено на самих учасників цих відносин; надання громадянам України пріоритетного права на придбання державного майна та надання пільг для придбання державного майна членам трудових колективів підприємств, що приватизуються; забезпечення соціальної захищеності та рівності прав участі громадян України у процесі приватизації, що фактично суперечить принципу юридичної рівності учасників цивільних відносин; продажу об’єктів приватизації з урахуванням їх індивідуальних особливостей виключно за кошти, цим положенням виключаються інші форми розрахунків (міна, передача векселя тощо); пріоритетного права трудових колективів на придбання майна своїх підприємств, проте трудовий колектив не є учасником цивільно-правових відносин; застосування переважно конкурентних способів у разі: приватизації невеликих державних підприємств, законсервованих об’єктів та об’єктів незавершеного будівництва, підприємств торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування населення, готельного господарства, туристичного комплексу; продажу акцій відкритих акціонерних товариств, створених на базі середніх та великих підприємств, проте змагальність — це фактично цивільно-правова справедливість, що віднесена законодавцем до принципу.