Проблеми правозастосування, що виникають при визначенні суб’єкта права власності на майно, яке перебуває у володінні і користуванні профспілок в Україні

В. В. Шестіріков
партнер Юридичного товариства «Юрпайінтел», магістр права

Перед юридичною наукою та судовою практикою на сучасному етапі гостро постала проблема визначення правового режиму та належності майна, яке перебуває у володінні, користуванні та розпорядженні профспілок (окремих профспілкових організацій, профспілкових об’єднань та загалом Федерації профспілок України).

Так, протягом останніх років значно зросла кількість господарських справ за позовами органів, які діють в інтересах держави (Фонду державного майна України, прокуратури), до профспілкових організацій всіх рівнів (або за їх участю). У таких позовах деякою мірою піддають сумніву законність володіння профспілковою організацією певним майном та його належність їй на праві власності. Предметом позовних вимог у подібних справах є переважно визнання за державою права власності на різноманітні об’єкти профспілкового майна, або інші вимоги, які обґрунтовуються, як правило, посиланням на обставини, зміст яких полягає у презюмуванні неможливості профспілок мати на праві власності спірне майно. Як свідчать дані Єдиного державного реєстру судових рішень, подібні справи розглядаються у більшості областей України.

Водночас актуальність проблем, досліджуваних у межах теми цієї публікації, обумовлена рядом чинників не лише юридичного, але і суто соціально-економічного та політичного характеру. При цьому, у більшості випадків, останні формують у сукупності загальне суспільно-політичне забарвлення, на фоні якого розглядаються відповідні судові справи. Зокрема, істотно впливає на ситуацію значна заполітизованість питань, що стосуються профспілкового майна. Часто з парламентської трибуни та з високих владних кабінетів лунають (також є непоодинокими і у засобах масової інформації) численні різкі заяви деяких політиків та колишніх профспілкових лідерів про незаконне привласнення сучасними українськими профспілками майна радянських профспілок, яке, на думку авторів таких висловлювань, належить державі, а тому має бути їй повернуто¹.

Цієї суспільно-політичної дискусії стосується і ряд виступів голови Фонду державного майна України та навіть Президента України, в яких неодноразово зверталася увага на те, що державного майна, яке можна було б приватизувати і таким чином забезпечити надходження до державного бюджету, вже майже не залишилося. У зв’язку з цим прогнозувалося падіння рівня надходжень від приватизації до державного бюджету та невиконання плану надходжень².