Співвідношення та розмежування зобов’язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави із зобов’язаннями, що виникають

І. Е. Берестова
кандидат юридичних наук, доцент,
начальник кафедри цивільного права та процесу
Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ України

Специфіка цивільно-правового захисту права власності насамперед полягає у застосуванні таких юридичних механізмів (засобів), які забезпечують, як правило, усунення перешкод у здійсненні права власності та відновлення майнового становища потерпілого власника за рахунок майнових благ порушника чи іншої зобов’язаної особи, у тому числі шляхом повернення безпідставно набутого або збереженого майна. Але іноді відносини, які виникають між сторонами, коли одна з них зазнає майнових втрат, не можна однозначно назвати кондикційними. Інколи потерпіла особа ставить собі питання, який саме спосіб захисту застосувати для того, щоб відновити своє порушене право.

Коло способів захисту цивільних прав значне, більше того, воно не має вичерпного характеру (ст. 16 ЦК України), що не може не утворити передумов для існування конкуренції позовів. Конкуренцію позовів можна визначити як належність кредитору кількох теоретично однакових, альтернативних та спрямованих на захист одного і того ж права або інтересу вимог до боржника; право або інтерес при цьому забезпечується на вибір кредитора будь-яким одним із найбільш зручних з практичних міркувань способів.

Конкуренція позовів безпосередньо пов’язана і зі складним характером багатьох цивільних правовідносин у цілому. Однаково справедлива юридична кваліфікація одного і того ж «складного правовідношення» за різними нормами, на нашу думку, — цілком придатне для цивільного права явище. Так, крадіжка завжди породжувала одночасно виникнення кримінального (або адміністративного) правопорушення, зобов’язання із завдання шкоди, а також кондикційного зобов’язання [1, с. 96]

У ЦК України 2003 р. сфера кондикційних позовів значно розширена. Раніше самостійні зобов’язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави сьогодні можуть розглядатися як універсальний (допоміжний) захисний захід. З посиланням на ст. 1212 ЦК України цілком позитивно можна вирішити проблему конкуренції між собою різних позовів, оскільки законом закріплено, що кондикційні позови застосовуються також і до інших вимог.

Але для того щоб чітко усвідомлювати, який саме позов застосувати, необхідно дослідити юридичну природу виникнення правовідносин із вчинення дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення та кондикційних зобов’язань.

Добровільна діяльність в інтересах іншої особи без її доручення належить до незвичайних підстав виникнення цивільно-правових зобов’язань. На відміну від договорів та правопорушень, які були підставами виникнення правовідносин ще з часів Стародавнього Риму, вчинення дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення було законодавчо закріплено пізніше й стояло відокремлено разом із зобов’язанням із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави у римському приватному праві та в інших пізніших системах.

У теорії цивілістики більш поширена точка зору, згідно з якою вчинення дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення «не являє собою договір» і взагалі «не є навіть юридичною угодою»: це «дія, яка лише подібна до угоди, але не є угодою» [2, с. 351].

В. А. Рясенцев зазначав, що за своєю юридичною природою ведення справ без доручення — не угода, а правомірна юридична дія, яка належить до «так званих реальних актів», які характеризуються тим, що їх юридичні наслідки (встановлення, зміна та припинення правовідносин) настають на підставі закону, незалежно від волі особи, яка здійснює ці дії [3, c. 111–112].