До питання про поняття правочину в цивільному праві України

С. О. Бородовський
кандидат юридичних наук, завідувач кафедри цивільного права і процесу юридичного факультету Прикарпатського юридичного інституту Львівського державного університету внутрішніх справ, партнер Юридичного товариства «Юрпайінтел», адвокат

Детермінація змісту правового інституту, його мети, ролі і місця в системі права України — це один з найкращих способів пізнання правового явища. У свою чергу пізнання правового інституту означає можливість правильного тлумачення змісту правового явища, його належне правозастосування і гарантує досягнення саме тих правових наслідків, що лежать в основі волевиявлення учасника цивільно-правових відносин.

У ЦК України 2003 р. термін «правочин» використовується для позначення базової цивільно-правової категорії суб’єктного автономного регулювання цивільних відносин. Термін правочин є новелою ЦК України, однак, як вбачається, зміна термінології — це не самоціль розробників проекту закону, оскільки еволюція термінологічного апарату збіглася у часі зі зміною економічного устрою держави і полягає в якісно новому підході щодо регулювання цивільно-правових відносин в Україні.

Правочин — це юридичний інструмент, що використовується для встановлення цивільного суб’єктивного права. За допомогою правочину можна встановити, передати певне право, змінити його або також прийняти юридичний обов’язок. У свою чергу категорія «юридичний інструмент» є складовим елементом поняття «правове відношення», оскільки взаємодія учасників відносин, що врегульовані нормами права, здійснюється через визначені правові механізми. Так, окремі цивільно-правові відносини опосередковуються саме правочинами. Відтак, правочин як юридичний інструмент і як цивільно-правовий механізм є певною юридичною фікцією.

Важливо підкреслити, що визначення обсягу змісту правочину і розкриття всієї структури його елементів, передусім, залежатиме від обраного підходу загально-правового пізнання цього правового інституту. Так, доктринальні положення різноманітних правових систем містять і відмінні правила та способи щодо визначення суті такого базового правостворюючого інституту. Як порівняння можна вказати, що, наприклад, у юридичній літературі та в законодавстві системи загального права використовуються такі терміни, як covenant, deed, treat, obligation, bargain тощо, але щодо жодного з них не можна сказати, що він є еквівалентом терміна «правочин». При цьому російський термін «сделка» перекладається з англійської мови як bargain. У свою чергу bargain як іменник розуміється як домовленість між двома людьми або групою зробити щось (вчинити певні дії), а використання цього терміна як дієслова означає обговорення чогось з метою отримати покращення для себе¹. Однак про правочин не можна сказати, що за своїм змістом він відповідає термінам «сделка» або «bargain».

Взагалі правочин можна розглядати як юридичний акт, дію, домовленість, документ тощо, водночас можливим є розкриття суті цього поняття і через зобов’язання, що ним опосередковується. На нашу думку, правочин — це юридичний акт, що заснований на вільному волевиявленні учасника цивільних відносин, здійснений у передбаченій законом формі і спрямований на встановлення, зміну, припинення цивільних прав і обов’язків.