Співвідношення договору підряду та договору купівлі­продажу (питання теорії та практики)

В. В. Афанасьєв
суддя, заступник голови судової палати
Харківського апеляційного господарського суду.
Кандидат юридичних наук,
доцент кафедри організації судових та правоохоронних органів
Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого

В. П. Янишен
кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри
цивільного права № 1 Національної юридичної
академії України імені Ярослава Мудрого

Договір підряду є однією із найважливіших правових форм, що опосередковує виконання підрядником за завданням замовника певної роботи з подальшою передачею її результату замовнику. Договір підряду належить до поіменованих цивільно-правових договорів, легальне визначення якого міститься у Цивільному кодексі України (далі — ЦК України) [1]. Так, згідно з ч. 1 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов’язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов’язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду є двостороннім, оплатним і консенсуальним.

Підряд, виходячи зі змісту гл. 61 ЦК України, визначається як єдиний за своєю правовою сутністю договір, який об’єднує в єдиний тип договору підряду такі його види, як договір побутового підряду, договір будівельного підряду, договір підряду на проектні та пошукові роботи. Глава 61 ЦК України містить також загальні положення про підряд, які мають субсидіарне застосування до окремих видів договорів підряду.

Близьким до підрядних відносин є договір на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт. Проте цей договір у ЦК України виділений як самостійний тип. Це зумовлюється тим, що, на відміну від договорів підряду, науково-дослідні, дослідно-конструкторські та технологічні роботи мають творчий характер, а це пов’язано з ризиком недосягнення того результату, на який розраховує замовник. Так, згідно з ч. 1 ст. 892 ЦК України за договором на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт підрядник (виконавець) зобов’язується провести за завданням замовника наукові дослідження, розробити зразок нового виробу та конструкторську документацію на нього, нову технологію тощо, а замовник зобов’язується прийняти виконану роботу та оплатити її.

Виконавець у процесі здійснення цих робіт може прийти до зовсім іншого результату або пересвідчитися в неможливості досягнення результату, настання якого прагне замовник. Тому, якщо роботи виконуватимуться з досягненням зовсім іншого результату або на якомусь з етапів виконання робіт виконавець дійде висновку про неможливість подальшого їх виконання, ризик лягає не на підрядника, як це передбачено договором підряду, а на замовника. Якщо у ході науково-дослідних робіт виявляється неможливість досягнення результату внаслідок обставин, що не залежать від виконавця, замовник зобов’язаний оплатити роботи, проведені до виявлення неможливості отримати передбачені договором результати, але не вище відповідної частини ціни робіт, визначеної договором. Якщо у ході виконання дослідно-конструкторських та технологічних робіт виявляється неможливість досягнення результату внаслідок обставин, що виникли не з вини виконавця, замовник зобов’язаний відшкодувати витрати виконавця (ст. 899 ЦК України).

Нормативна база правового регулювання зобов’язань підрядного типу має певні особливості, пов’язані з наявним на сьогодні дуалізмом правового регулювання, що передбачає застосування Цивільного та Господарського [2] кодексів України, в тому числі у відносинах щодо виконання робіт, зокрема, будівельний підряд (§ 3 гл. 61 ЦК України) та капітальне будівництво (гл. 33 ГК України), підряд на проектні та пошукові роботи (§ 4 гл. 61 ЦК України) та договір підряду на проведення проектних та досліджувальних робіт (ст. 324 ГК України), виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт (гл. 62 ЦК України) та договір на створення і передачу науково-технічної продукції (ст. 331 ГК України).

Аналіз норм ГК України щодо капітального будівництва, проектних та дослі­дних робіт, створення та передачі науково-технічної продукції свідчить про те, що вони не містять суттєвих особливостей правового регулювання порівняно з відповідними нормами ЦК України.