Захист права власності у спорах, пов’язаних із визнанням договорів купівліпродажу недійсними С. В. Томчишен
кандидат юридичних наук,
доцент кафедри правових основ підприємницької діяльності
Навчально-наукового інституту права, економіки та соціології ХНУВС,
партнер юридичного товариства «Юрпайінтел» Недійсний договір не може забезпечити правомірний перехід майна від однієї особи до іншої. У зв’язку з цим, якщо будь-який договір визнається недійсним, перед сторонами такого договору постає питання про повернення майна, яке було передане на його виконання. Традиційно захист права власності сторін недійсного договору купівлі-продажу проводиться шляхом застосування наслідків недійсності правочину. Такий спосіб захисту обґрунтовується тим, що недійсний правочин не створює для його сторін юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. В результаті застосування наслідків недійсності правочину сторони повертаються у те юридичне становище, в якому вони перебували до його укладення. Правові наслідки недійсності правочину визначено в ч. 1 ст. 216 ЦК України. Відповідно до цієї норми у разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на його виконання, а в разі неможливості такого повернення – відшкодувати вартість того, що було одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Норма ч. 1 ст. 216 ЦК України є загальною нормою. Зокрема, відповідно до ч. 3 ст. 216 ЦК України вона застосовується, якщо законом не встановлено особливі умови застосування наслідків недійсності правочину або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Водночас поряд із застосуванням наслідків недійсності правочину захист права власності на майно, що було передане за недійсним договором, може здійснюватися шляхом застосування спеціальних правових засобів, які встановлено у гл. 29 ЦК України. На відміну від норм ч. 1 ст. 216 ЦК України, норми гл. 29 ЦК України є спеціальними. В них закріплено основні способи захисту права власності, що можуть застосовуватися власником майна, в тому числі і з метою повернення у натурі майна, переданого за недійсним договором купівлі-продажу. Зокрема, серед способів захисту права власності окремо визначено витребування (віндикація) власником майна з чужого володіння (з чужого незаконного володіння та від добросовісного набувача). Можливість одночасного застосування загальних норм ст. 216 ЦК України та спеціальних норм гл. 29 ЦК України породжує проблему вибору належної правової норми, яка має застосовуватися при обґрунтуванні позову про повернення власником майна, що вибуло від нього за недійсним договором. Проблема співвідношення зазначених норм полягає в тому, що в результаті застосування наслідків недійсності правочину і правил віндикації власнику повертається належне йому майно, що вибуло від нього за недійсним договором, проте, ці способи захисту суттєво різняться умовами, за яких можливе повернення власником його майна. Наслідки недійсності правочину застосовуються в результаті визнання договору недійсним. Однак здійснення власником права на витребування майна (віндикація) поставлене у залежність від того, чи перебуває воно в особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, чи у добросовісного набувача, який придбав його на підставі відплатного або безвідплатного договору. Зокрема, якщо особа незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа майном, право на його витребування зберігається за власником без будь-яких обмежень (ч. 1 ст. 387 ЦК України). Якщо майно перебуває у добросовісного набувача, право на витребування майна зберігається за власником у разі, коли майно було відчужене особою, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати.
|
