Реєстр вимог кредиторів — основний документ у справі про банкрутство

Н. М. Камша
заступник голови Господарського суду
Дніпропетровської області

Одним із основних етапів у провадженні по справах про банкрутство є формування реєстру вимог кредиторів боржника, тобто «кристалізація» його пасиву, з яким в подальшому будуть працювати арбітражний керуючий, боржник, комітет кредиторів, санатори чи інвестори.

Як зазначав класик російської цивілістики Г. Ф. Шершеневич, «задача конкурсного процесса предполагает сравнение двух величин, ценности имущества несостоятельного должника и суммы всех долгов последнего» [4, с. 384].

Хотілося б виокремити проблемні питання, що виникають при розгляді та затвердженні реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство.

Його формування починається після публікації оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство в офіційному друкованому органі згідно з ухвалою господарського суду за підсумками підготовчого засідання.

Доречно зазначити, що в газетному оголошенні має бути обов’язково вказана дата порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство, оскільки вимоги до боржника мають заявити лише конкурсні, а не поточні кредитори. При цьому визначальним є виникнення у кредитора права вимоги до боржника саме до порушення провадження у справі про банкрутство.

Чинний Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі — Закон) зобов’язує всіх конкурсних кредиторів подати заяви про грошові вимоги до боржника у тридцятиденний строк після публікації оголошення [2].

Ні боржник, ні розпорядник майна не зобов’язані повідомляти кредиторів про початок «збору» кредиторських вимог. Нема такого обов’язку і у органів Державної виконавчої служби, на виконанні яких перебувають судові рішення про стягнення заборгованості з боржника. Виконавче провадження після порушення провадження у справі про банкрутство підлягає обов’язковому зупиненню, про що має бути повідомлений стягувач.

Таким чином, саме конкурсний кредитор повинен слідкувати за оголошенням і захистити своє право вимоги до боржника шляхом подання заяви до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

Установлений Законом тридцятиденний строк є граничним і поновленню не підлягає за будь-яких причин.

Більше того, ч. 2 ст. 14 Закону передбачає негативні наслідки для кредиторів, які пропустили цей строк або не заявили вимоги взагалі: їх вимоги вважаються погашеними, про що господарський суд зазначає в ухвалі, якою затверджує реєстр вимог кредиторів. Тобто пропуск строку фактично означає втрату права.

Законодавче положення щодо обмеження строку заявлення кредиторських вимог в Україні набуло чинності з 2002 р., і на практиці розцінюється неоднозначно — як позитивно, так і негативно.

Так, безперечно, присічний строк дисциплінує кредиторів, зобов’язуючи їх подати вимоги до боржника у справу про банкрутство. Тоді по справі є чітке уявлення про пасив боржника, а інвестори чи санатори впевнені, що, вклавши кошти в бізнес боржника, вони вже не матимуть справи із так званими «старими» боргами.