Поняття договору в цивільному праві України

С. О. Бородовський
кандидат юридичних наук, професор кафедри господарського
та екологічного права Прикарпатського юридичного інституту
Львівського державного університету внутрішніх справ, адвокат

Метою статті є визначення правової природи договору в цивільному праві України. Важливо зазначити, що на сучасному етапі розвитку доктрини договірного права відсутнє єдине визначення сентенції договору. Так, цивільно-правовий договір є узагальнюючим поняттям, до якого належать різні договірні типи (купівля-продаж, поставка, перевезення, оренда, підряд на капітальне будівництво тощо) із схожими принципами нормативно-правової регламентації. Дослідження цивільно-правового договору полягає у встановленні спільних ознак, властивих кожному з названих та невизначених договірних типів у чинному законодавстві. Доктрина цивільного права України визначає та вивчає сукупність правил, що стосуються всіх видів договорів і загалом становлять «договірне право». Відомо, що і римське право «не знало теорії договору (контракту)», а визначало її як «теорію договорів», відповідно до якої правила, що регулюють укладення і дію договору, залежать від змісту, виду чи форми його вираження [1].

Універсальність договору обумовлена його сутністю, яка полягає в тому, що в основі договору як правового явища лежить сукупність волевиявлення його сторін, реалізована у взаємній домовленості з метою реалізації власних інтересів [2]. Договір є одним із правових засобів, у межах якого інтерес кожної сторони в принципі може бути задоволеним лише через задоволення інтересу іншої сторони. Це породжує загальний інтерес сторін до укладення договору та його належного виконання [3]. Тому саме договір, заснований на взаємній зацікавленості сторін, здатен забезпечити орга­нізацію, порядок і стабільність в економічному обороті, яких неможливо досягти за допомогою найжорсткіших адміністративно-правових засобів.

У більшості випадків цивільно-правовий договір визначають як угоду двох або декількох сторін, що направлена на досягнення певного правового результату шляхом здійснення дій правомірного характеру, результатом чого є виникнення, зміна або припинення прав та обов’язків суб’єктів. При розгляді цього питання важливо врахувати особливості правової природи та істотні ознаки цивільно-правового договору, а також методи державного впливу і можливості обмеження свободи договору в цих правовідносинах. В. Г. Вердников указував, що цивільно-правовий договір спрямований на досягнення певного правового результату [4], В. М. Старцева доповнила цю думку, зазначивши, що будь-який договір містить предмет, згоду сторін і мету [5]. Іноді до змісту дефініції договору також включають ризикованість вкладення майна [6], що видається зайвим, оскільки здійснення підприємницької діяльності, опосередкованої договором, уже передбачає ризикованість її здійснення.

Договір розглядають як урегульоване нормами цивільного права зобов’язальне відношення, учасники якого є носіями суб’єктивних прав і обов’язків. Однак поняття «договірне зобов’язання» і «договір» — не аналогічні юридичні категорії, оскільки перше поняття за змістом ширше за друге, адже договір є однією з підстав виникнення зо­бов’язання. Сторони можуть поставити виникнення зобов’язання в залежність від певного юридичного факту, тому договір як юридичний факт передує зобов’язанню [7].