Оренда землі :огляд судової практики за матеріалами Апеляційного суду Харківської області М. М. Бородін
кандидат юридичних наук,
заслужений юрист України,
голова Апеляційного суду Харківської області О. М. Ситнік
суддя судової палати у цивільних справах
Апеляційного суду Харківської області У нових соціально-економічних умовах правовідносини у сфері сільськогосподарського виробництва перебувають у стадії становлення. Цей процес іде нелегко, тим більше, що він обмежений глибоким правовим нігілізмом усіх сторін вказаних правовідносин. Надзвичайно важливу роль у реформуванні земельних правовідносин, застосуванні норм чинного законодавства відведено судам. Та самі суди опинилася у складній ситуації за відсутності впорядкованих нормативних актів, які б регулювали всі аспекти зазначених правовідносин, не мають відповідних роз’яснень Верховного Суду України та єдиної і стабільної правозастосовної практики. Лише деякі питання оренди землі висвітлено в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року за №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ». За таких обставин вивчення досвіду роботи судів з розгляду спорів, пов’язаних з орендою земельних часток (паїв), має важливе значення. Особливістю правового регулювання орендних правовідносин у сфері сільськогосподарського виробництва є відсутність єдиного закону, яким вони упорядковуються. При розгляді спорів указаної категорії суди повинні враховувати необхідність застосування таких нормативних актів: Цивільного кодексу України, Законів України «Про оренду землі» від 6 жовтня 1998 року [1], «Про оцінку земель» від 11 грудня 2003 року [2], «Про плату за землю» від 3 липня 1992 року [3]; Указів Президента України: «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» від 8 серпня 1995 року № 720/95 [4], «Про гарантування захисту економічних інтересів та поліпшення соціального забезпечення селян-пенсіонерів, які мають право на земельну частку (пай)» від 15 грудня 1998 року [5], «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки» від 3 грудня 1999 року № 1529/99 [6], «Про невідкладні заходи щодо забезпечення майнових прав селян в процесі реформування аграрного сектору економіки» від 29 січня 2001 року [7], «Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян-власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)» від 2 лютого 2002 року зі змінами від 13 вересня 2002 року [8]. Ряд питань урегульовано постановами Кабінету Міністрів України та роз’ясненнями Державного комітету України по земельних ресурсах. Указом Президента України від 8 серпня 1995 року за № 720 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» визначено, що право на земельну частку (пай) мають члени сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю. Право на земельну частку (пай) посвідчується сертифікатом. У пункті 6 названого Указу передбачалося виділення земельної частки (паю) в натурі при виході власника земельного паю із колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, акціонерного товариства та подання ним відповідної заяви про виділення земельної частки.
|
