Проблемні питання визначення підвідомчості справ у спорах, пов’язаних з корпоративними відносинами у господарських товариствах

С. В. Томчишен
кандидат юридичних наук,
партнер юридичного товариства «Юрпайінтел»

В. В. Соловйова
здобувач Інституту приватного права і підприємництва АПрН України,
адвокат

Останнім часом у пресі та на телебаченні значну увагу приділяють такому явищу, як «рейдерство». Переважно «рейдерство» пов’язують із корпоративними конфліктами у господарських товариствах та протиправним захопленням чужої власності. Втім на підставі поширюваної інформації можна зробити висновок, що рейдерство не обмежується лише корпоративними конфліктами та спорами з приводу розподілу власності, воно проникло майже у всі сфери суспільного життя та сферу діяльності державних органів, унаслідок чого під загрозою опинилася вся система правосуддя в Україні.

Можна констатувати, що «рейдерство» набуло поширення в Україні після того, як було проведено роздержавлення та приватизацію з подальшою передачею у приватну власність переважної частини державного майна. Недосконалість законодавства, його часті зміни, непрофесійність деяких державних службовців, політична нестабільність та водночас низький рівень правосвідомості були та залишаються сьогодні основною причиною того, що в умовах невпорядкованого законодавства набуття власності часто відбувається з порушенням. Набувачі об’єктів власності з цих же причин не можуть належним чином здійснювати свої законні права та ефективно захищати свої інтереси у судах. Як наслідок цього завжди можна піддавати сумніву законність володіння тим чи іншим майном, що в більшості випадків закінчується судовими спорами та звинуваченнями у «рейдерстві».

Можливо, у деяких конфліктних ситуаціях, які виникають з приводу розподілу власності, мають місце порушення законодавства. Але ж для кожного правопорушення має бути передбачена певна юридична кваліфікація. Проте жоден з чинних нормативних актів не передбачає такого складу правопорушення, як «рейдерство». Тому у більшості випадків «рейдерство» фактично ототожнюється з випадками використання недоліків окремих матеріальних та процесуальних норм у судових спорах, що заважає ефективному захисту законних прав та інтересів при здійсненні правосуддя.

Водночас обвинувачення у «рейдерстві» сторін судових спорів обумовлює підвищений інтерес до них, а відповідно і підвищений попит на юридичні послуги та збільшення кола потенційних клієнтів юристів, які виступають представниками у судових спорах, пов’язаних із «рейдерством». Такі юристи стають відомим лише через те, що судовий спір привертає більше уваги та стає об’єктом підвищеного інтересу у засобах масової інформації, ніж будь-який інший. Таким чином, до судових справ, пов’язаних із рейдерством, «вступають уже журналісти», які підтримують одну із сторін спору, як правило ту, що звинувачує у «рейдерстві» іншу. Посилаючись на надійне джерело отримання інформації, журналісти висвітлюють хід судової справи, намагаючись у такий спосіб зробити свій внесок у об’єктивне вирішення спору.

За таких обставин поширене у суспільстві поняття «рейдерство» останнім часом почали часто використовувати юристи та представники судової влади для формування такої собі тактики захисту однієї із сторін судового спору – «захисту від рейдерів».

У багатьох випадках подібні справи є значно простішими, аніж їх висвітлюють у засобах масової інформації, а поширення інформації про начебто «боротьбу з рейдерами» не завжди відповідає дійсності, а особи, яких називають «помічниками рейдерів», насправді є більш професійними юристами, ніж ті, хто вдається до необґрунтованих звинувачень у «рейдерстві».