Цивільно-правові засоби забезпечення оборотоздатності корпоративних прав (коментар чинного законодавства, огляд судової практики та аналіз доктрини)

В. Л. Яроцький
доктор юридичних наук, доцент, завідувач кафедри цивільного права № 2 Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого

Проблеми правового регулювання відносин у сфері набуття, здійснення та захисту корпоративних прав як у ході проведення комплексних досліджень, так і на рівні висвітлення окремих питань досить детально розглядались вітчизняними та зарубіжними правниками. Зокрема, практичну та теоретичну значущість мають дослідження, проведені у цьому напрямі наукових пошуків В. І. Борисовою, О. Р. Кібенко, І. В. Спасибо-Фатєєвою та ін. Однак малодослідженість у цивілістиці специфіки корпоративних прав з точки зору цивільно-правових засобів та механізмів забезпечення їх оборотоздатності обумовлює актуальність обраної проблематики. Участь особи у створенні господарського товариства є однією з передумов набуття нею комплексу (особистих немайнових і майнових) корпоративних прав і виникнення сфери відносин, що потребує правового регулювання.

Як слушно зазначається в цивілістичній літературі, правове регулювання корпоративних відносин має базуватися на загальних положеннях цивільного законодавства про цінні папери й корпорації, установлюючи відомі межі поводження учасників, але не визначаючи його основного змісту. [1] Набувати корпоративних прав, визначаючи їх обсяг відповідно до економічних запитів та фінансових можливостей кожного із засновників господарського товариства, дає підстави унормований порядок формування, можливого поповнення та подальшого функціонування його статутного капіталу. Можливість урахування запитів заінтересованої особи у корпоративних правовідносинах досягається за рахунок забезпечення нормативно узгодженої (згідно з вимогами закону та приписами установчих документів) та контрольованої (у межах корпоративного контролю) відповідності обсягу корпоративних прав, що підлягають перерозподілу між учасниками корпорації, загальній кількості й розміру часток кожного із них. Диспозитивні засади нормативного закріплення модельних схем належної поведінки учасників корпорації дають їм змогу на власний розсуд визначати бажаний для них обсяг частки участі в корпоративній організації не тільки при первісному формуванні її статутного капіталу. Її обсяг може бути предметом договірного узгодження між первісними і наступними учасниками корпорації (новими правонабувачами) у ході задіяння цивільно-правових механізмів супроводження переходу до інших осіб корпоративних прав, які припадають на відповідну частку. Наприклад, положення ст. 127, п.7 ч. 2 ст. 137, 147 ЦК України (далі — ЦК) закріплюють можливість переходу до інших осіб не тільки частки участі в корпорації в повному обсязі, але і її частини.

Найбільш наочним та показовим з точки зору максимального задіяння правових засобів та механізмів, протягом тривалого часу апробованих у сфері речових відносин, є цивільно-правові механізми забезпечення оборотоздатності корпоративних прав, посвідчених акціями. На відміну від інших видів господарських товариств, визначена характером та обсягом корпоративних прав, посвідчених акцією, частка участі в акціонерному товаристві його учасника (акціонера) не підлягає відчуженню частинами. У сфері корпоративних відносин, що виникають в акціонерному товаристві, застосовуються цивільно-правові механізми та сконструйовані для їх забезпечення правові засоби формування необхідного обсягу частки участі в корпорації. ...