Окремі питання державної реєстрації договору в цивільному праві України

С. О. Бородовський
кандидат юридичних наук, професор кафедри господарського та екологічного права Прикарпатського юридичного інституту Львівського державного університету внутрішніх справ, адвокат

Н. О. Бородовська
кандидат юридичних наук, доцент кафедри господарського та екологічного права Прикарпатського юридичного інституту Львівського державного університету внутрішніх справ

Прийняття ЦК України 2003 року в цілому позитивно позначилося на регулюванні майнових та особистих немайнових відносин в Україні. Проте окремі цивільно-правові інститути, як-то інститут державної реєстрації договору, на жаль, проявляють себе достатньо неоднозначно. У зв’язку з цим виникає необхідність дослідження окремих положень державної реєстрації договору в цивільному праві України, що є безпосередньою метою цієї статті.

Державні реєстрації, що застосовуються у цивільному праві України, можуть бути класифіковані за різними ознаками. Наприклад, за видами державних органів, що здійснюють таку реєстрацію, чи за способом установлення державної реєстрації (законний чи підзаконний), за видами відносин, у яких здійснюється державна реєстрація (у договірних відносинах, у відносинах інтелектуальної власності тощо), або за предметом реєстрації (права, речі, правочини та договори тощо).

Крім цього, державна реєстрація передбачена стосовно: фізичних осіб, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 16 січня 2003 року № 35 «Про затвердження Тимчасового порядку реєстрації фізичних осіб за місцем проживання»; юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, згідно із Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»; нормативно-правових актів, відповідно до Указу Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» тощо.

Отже, під державною реєстрацією нами розуміється вчинення легальних дій компетентним органом щодо визначеного нормативним актом юридичного факту або одного з його елементів. При цьому мета державної реєстрації визначається самим змістом державної реєстрації. Наприклад, унесенням змін до відповідного державного реєстру або ж визнання державою (легалізація) конкретного суспільного відношення та надання йому правового захисту, або ж здійснення контролю щодо відповідності змісту правовідношення його нормативно-правовому регулюванню.

Згідно з п. 3 ст. 640 ЦК України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації — з моменту державної реєстрації. Отже, із здійсненням державної реєстрації законодавець прямо пов’язує настання надзвичайно важливого правового результату — укладення договору.