Договірна форма реалізації суб’єктивних прав інтелектуальної власності на кінематографічний твір

С. Ю. Бурлаков
викладач кафедри цивільно-правових дисциплін Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, адвокат

Суб’єктивні права інтелектуальної власності на кінематографічний твір можуть бути реалізовані шляхом використання кінотвору та об’єктів-елементів, що входять до його складу, і шляхом розпоряджання виключними правами на них. Визначаючи характер прав інтелектуальної власності, ще Г. Ф. Шершеневич [1, с. 19] поділяв їх на виключні права, що мають абсолютний характер, та відносні. До сфери правового регулювання прав на результати інтелектуальної діяльності В. А. Дозорцев включав не лише абсолютні права на продукт, але і засновані на них зобов’язання, що пов’язані, перш за все, з його використанням, з розпоряджанням правом використання [2, с. 9]. Відповідно до ч. 1 ст. 12 Цивільного кодексу України [3] особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. У цьому контексті правомірним видається твердження, що і право інтелектуальної власності на кінематографічний твір може здійснюватися на власний розсуд суб’єкта цього права, але в певних цивільно-правових формах, із дотриманням, у тому числі диспозитивності, як методу цивільно-правового регулювання.

Реалізація особистих немайнових та виключних майнових прав на кінематографічний твір може здійснюватись у двох формах: договірній та недоговірній. До першої групи слід віднести всі авторські договори у галузі кінематографії, до другої — конкурси.

Видається, що реалізацією суб’єктивних авторських прав на кінематографічний твір доцільно вважати будь-які правомірні дії, що вчиняються їх правоволодільцями і спрямовані на використання кінотвору як об’єкта авторського права та розпоряджання виключними правами на нього. Однак найбільш поширеною формою реалізації авторських суб’єктивних прав є авторський договір.

Характеризуючи договірну форму розпоряджання правами інтелектуальної власності, слід зазначити, що відповідно до ст. 1107 ЦК України договори щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності розподіляються на такі: 1) ліцензія на використання об’єкта права інтелектуальної власності; 2) ліцензійний договір; 3) договір про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності; 4) договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності. Перелік цих договорів є невичерпним та допускає існування інших видів авторських договорів.

При створенні кінематографічних творів ст. 17 Закону України «Про авторське право та суміжні права» [4] передбачає існування договору про створення аудіовізуального твору. Крім того, у ч. 2 ст. 17 цього Закону вказується на необхідності здійснення внеску у створення кінематографічного твору та передачу майнових прав організації, яка здійснює його виробництво, або продюсеру.

У вітчизняному законодавстві та юридичній науці поняття договору про створення кінематографічного твору, його правова природа досі залишаються не визначеними. Однак вирішення цієї проблеми лежить поза межами цього дослідження.