Поняття правочину в цивільному праві України

С. О. Бородовський
кандидат юридичних наук, професор кафедри господарського та екологічного права юридичного факультету Прикарпатського юридичного інституту Львівського державного університету внутрішніх справ, адвокат

Прийняття ЦК України 2003 року загалом позитивно позначилося на регулюванні особистих немайнових та майнових відносин, що засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Поряд з цим у ЦК України врегульовано відносини щодо нових цивільно-правових інститутів, а набрання ним чинності взагалі позначило новий етап розвитку цивільного законодавства і принесло в цивілістичну науку та сферу правозастосування нову юридичну термінологію.

Власне однією із новел цивільного законодавства України став інститут правочину. Відтак, метою цієї статті є дослідження поняття правочину в цивільному праві України.

Необхідно вказати, що інститут правочину прийшов на зміну інституту угоди, яка регулювалася главою 3 (статті 41–61) ЦК УРСР 1963 р. і главою 3 (статті 26–30) Основ цивільного законодавства Союзу РСР та республік від 31.03.1991 р. [1]. Так, у ч. 1 ст. 41 ЦК УРСР вказувалось, що угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов’язків.

Використання терміна «правочин» у Цивільному кодексі України 2003 р. було запропоновано одним із розробників проекту цього закону професором В. В. Луцем. Морфологічний аналіз цього поняття дозволяє визначити його складну двокореневу структуру, що складається з іменника «право» і терміна «чин», що є скороченням дієслів «чинить», «чинити», «вчиняти» тощо. Отже, сутність правочин може розумітися як дія, що спрямована на досягнення юридичних (цивільно-правових) наслідків — юридично значуща дія або ним можна також позначати певний юридичний факт, внаслідок якого виникають цивільні суб’єктивні права та юридичні обов’язки.

Відтак, правочин є видом юридичного факту, що спрямований на виникнення, зміну та припинення юридичних прав і обов’язків. При цьому правочин є видом дій, здійснення яких залежить від волевиявлення особи, а його зміст складають вольові вчинки особи, що спрямовані, а значить, мають на меті створити, змінити або припинити власне цивільні права та обов’язки його сторін.

Таким чином, із прийняттям ЦК України 2003 р. відбулася зміна термінології шляхом відмови від використання терміна «угода» до вживання терміна «правочин» і позначення ним одного із найважливіших інститутів цивільного права.

Термін «правочин» вживався ще в ЦК УРСР 1922 р., розділ ІV якого називався «Правочин» і у ст. 26 якого передбачалося, що правочинами є дії, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних правовідносин і можуть бути односторонніми і взаємними (договори) [2].