Актуальні питання сплати державного мита при поданні позовних заяв до господарських судів

М. Л. Бєлкін
юрисконсульт Українського фінансово-промислового концерну, м. Київ

Ю. Л. Бєлкіна
студентка Київського національного університету культури і мистецтв

Право звернення до суду є конституційним правом кожного, воно гарантується законами України та міжнародними зобов’язаннями України. Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України «Про судоустрій України» усім суб’єктам правовідносин гарантується захист їх прав, свобод і законних інтересів незалежним і неупередженим судом, утвореним відповідно до закону. Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов’язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. За змістом ст. 1 Господарського процесуального кодексу України (далі — ГПК України), підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб’єктами підприємницької діяльності.

Разом з тим при зверненні до суду виникають певні формальні перешкоди. Зокрема, згідно з п. 4 ст. 63 ГПК України, суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо не подано доказів сплати державного мита у встановлених порядку та розмірі. При цьому ухвалу про повернення позовної заяви може бути оскаржено, що є важливою гарантією права на судовий захист, відповідно до п. 8 ст. 129 Конституції України та ст. 12 Закону України «Про судоустрій України». Тому аналіз законності повернення позовних заяв з мотивів неподання доказів сплати державного мита у встановлених порядку та розмірі, з метою подальшого оскарження відповідних ухвал суду є актуальним.

Згідно зі ст. 58 ГПК України, в одній позовній заяві може бути об’єднано кілька вимог, пов’язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами. Виникає питання сплати державного мита, якщо в одній позовній заяві об’єднується кілька вимог немайнового характеру. Це питання є актуальним, оскільки маємо непоодинокі випадки повернення позовних заяв, якщо при подачі позовної заяви, в якій об’єднано кілька вимог, сплачена сума державного мита як з однієї вимоги.

Відповідно до ст. 46 ГПК України, державне мито сплачується чи стягується в дохід Державного бюджету України в порядку і розмірі, установлених законодавством України. На даний момент такий порядок врегульований Декретом Кабінету Міністрів України «Про державне мито». У підп. б) п. 2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» з цього приводу сказано дослівно таке: «...із позовних заяв немайнового характеру, в тому числі із заяв про визнання недійсними повністю або частково актів ненормативного характеру; із заяв кредиторів про порушення справ про банкрутство, а також із заяв кредиторів, ...