Проблемні питання правозастосування при розкритті інформації, яка містить банківську таємницю щодо юридичних та фізичних осіб (цивільно-процесуальний аспект)

Г. О. Світлична
кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного процесу Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого

Необхідність забезпечення правового захисту інформації і, відповідно, захисту прав та законних інтересів учасників правовідносин у сфері фінансово-кредитної діяльності обумовлена соціально-економічними перетвореннями, що останнім часом відбуваються в Україні. У правовій державі розкриття інформації щодо фізичних та юридичних осіб може здійснюватися виключно на підставах, в обсягу та порядку, передбачених законом.

Згідно з чинним законодавством інформація — це документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі, яка поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом (статті 1, 28 Закону України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 р.). Поняття інформації з обмеженим доступом у законі не визначено. В юридичній літературі пропонується під інформацією з обмеженим доступом розуміти відомості конфіденційного або таємного характеру, правовий режим яких передбачений законодавством України та які визнані такими відповідно до встановлених юридичних процедур [1, с. 23]. Правову підставу цьому становлять положення ст. 32 Конституції України, згідно з якою не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. За правовим режимом інформація з обмеженим доступом поділяється на конфіденційну та таємну (ст. 30 Закону України «Про інформацію»). Таємною є інформація, що містить відомості, які становлять державну та іншу, передбачену законом таємницю (банківську, комерційну, професійну, службову, адвокатську, лікарську тощо), розголошення якої може завдати шкоди особі, суспільству або державі.

Правовий режим банківської таємниці встановлено ЦК України та Законом України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р.¹ Відповідно до ст. 1076 ЦК України банк гарантує таємницю банківського рахунка, операцій за рахунком і відомостей про клієнта. Відомості про операції та рахунки можуть бути надані тільки самим клієнтам або їхнім представникам. Іншим особам, у тому числі органам державної влади, їхнім посадовим і службовим особам, такі відомості можуть бути надані у випадках та в порядку, встановлених законом. Слід зазначити, що режим банківської таємниці діє не тільки стосовно договору банківського рахунка, а й договору банківського вкладу (депозиту), якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті цього договору (ч. 3 ст. 1058 ЦК України).

Зміст банківської таємниці визначено ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Банківською таємницею є інформація, тобто сукупність відомостей, які характеризуються певними правовими ознаками, їх обсяг не може повільно розширюватися або звужуватися. Банківську таємницю становить інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку в процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту.