Договірне врегулювання створення за замовленням об’єктів права інтелектуальної власності

В. В. Соловйова
здобувач НДІ приватного права і підприємництва АПрН України, адвокат

Правовою підставою для виділення серед об’єктів ПІВ, які створюються особою за рахунок коштів інших осіб, поряд із службовими об’єктами ПІВ, особливої групи — «об’єктів ПІВ, створених за замовленням», є ст. 430 ЦК України. Вказаною нормою стосовно цієї групи об’єктів ПІВ передбачається спеціальний принцип розподілу виключних немайнових та майнових прав інтелектуальної власності. Зокрема, згідно із цією нормою розподіл виключних прав інтелектуальної власності на об’єкти ПІВ, які створюються за замовленням, відбувається за принципом: особисті немайнові права інтелектуальної власності належать творцеві цього об’єкта (лише у випадках, прямо передбачених законом, окремі особисті немайнові права інтелектуальної власності можуть належати замовникові), а майнові права інтелектуальної власності належать творцеві цього об’єкта та замовникові спільно, якщо інше не встановлено договором між ними.

Вказаний принцип розподілу виключних майнових прав інтелектуальної власності є подібним до встановленого у ст. 429 ЦК України принципу розподілу виключних майнових прав інтелектуальної власності на службові об’єкти ПІВ, які створюються у зв’язку із виконанням трудового договору. Тому в юридичній літературі ці групи об’єктів ПІВ часто співвідносять за їх подібним правовим режимом¹. Однак, незважаючи на передбачений у ЦК України однаковий принцип розподілу виключних майнових прав інтелектуальної власності на службові та створені за замовленням об’єкти ПІВ, вони мають певні відмінності. Розглядаючи особливості правового режиму об’єктів ПІВ, які створюються за замовленням, передусім необхідно зазначити, що чинний ЦК України та інші спеціалізовані законодавчі акти у сфері права інтелектуальної власності не містять власне визначення поняття «створений за замовленням об’єкт ПІВ». У ЦК України та тільки в одному із спеціальних законів про окремі види об’єктів ПІВ, зокрема у Законі України «Про охорону прав на сорти рослин», хоча і вживається вказане поняття, однак їх норми не дозволяють чітко визначити, які саме об’єкти ПІВ охоплюються цим поняттям.

Так, у ст. 430 ЦК України поняття «об’єкт ПІВ, який створюється за замовленням» вживається тільки при визначенні принципу розподілу виключних майнових прав інтелектуальної власності між замовником та його творцем. У вказаній нормі лише зазначається, що сторони у договорі можуть встановити інший порядок розподілу між ними виключних майнових прав на створений за замовленням об’єкт ПІВ. При цьому законодавець не вказує, за яким саме поіменованим у ЦК України договором може створюватись цей об’єкт та в якому саме договорі сторони повинні врегулювати розподіл виключних майнових прав на нього. У частині 1 ст. 17 Закону України «Про охорону прав на сорти рослин» це поняття вживається для визначення управомоченої особи, яка має право на подання заявки на отримання охоронного документа на сорт рослин. Вказаною нормою передбачається, що у разі створення сорту рослини селекціонером у зв’язку з виконанням трудового договору чи «договору про створення за замовленням» з роботодавцем з використанням ноу-хау останнього, право на подання заявки на сорт належить селекціонерові та роботодавцю спільно, якщо трудовим договором чи «договором про створення за замовленням» між роботодавцем і селекціонером не передбачено інше.