Актуальні питання застосування сімейного та цивільно-процесуального законодавства щодо усиновлення

Н. О. Міненкова
cуддя Апеляційного суду Харківської області

Держава забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини.
Сімейний кодекс України (п. 3 ст. 5)

Сім’я є середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення та несе відповідальність за створення належних для цього умов. Права дитини проживати в сім’ї, на батьківське піклування, спілкування з батьками визнані світовою спільнотою та вітчизняним законодавством як основоположні. Невиконання батьками своїх обов’язків призводить до порушення інших, не менш важливих прав дитини: права на здоровий розвиток, на повагу до власної честі і гідності, навіть права на життя. Дитина повинна мати чітко визначені права, які мають захищатися державою.

Відповідно до Конвенції ООН «Про права дитини», схваленої на 44-й сесії Асамблеї ООН (резолюція 44/25 від 20 листопада 1989 р.) і ратифікованої Постановою ВР України від 27 лютого 1991 р. № 789-ХІІ, держави-учасниці повинні поважати і забезпечувати всі права, передбачені цією Конвенцією, за кожною дитиною, яка перебуває в межах їх юрисдикції.

Конвенцією закріплені такі права, як право дитини на збереження своєї індивідуальності, включаючи право на збереження сімейних зв’язків, право дитини на виховання, включаючи право на навчання, право дитини на достатній життєвий рівень (ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства»), право дитини на вільне висловлення думки, на отримання інформації, а також право на захист від усіх форм насильства, у тому числі від насильства у сім’ї. Втім існує сумна статистика стосовно того, що багато дітей не мають можливості використати ці права, та і саме проживання в сім’ї становить загрозу нормальному інтелектуальному та фізичному розвитку, здоров’ю, навіть і життю дітей. За статистичними даними Державної судової адміністрації в Харківській області за 2006–2007 рр., у середньому за рік судами м. Харкова та області виносяться рішення про позбавлення батьківських прав відносно 900–1000 батьків. Тобто щороку до тисячі малолітніх дітей залишаються без батьківського піклування і стають вихованцями дитячих будинків, інтернатів та інших виховних дитячих закладів, а тому збільшується і кількість дітей, узятих на облік для усиновлення.

Усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім’ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду (ч. 1 ст. 207 СК України).

Для розуміння всього процесу усиновлення необхідно звернутися до законодавства, яке регулює ці взаємовідносини. Для законного усиновлення дітей застосовуються Європейська конвенція про усиновлення дітей, прийнята 24 квітня 1967 р. у Страсбурзі (далі — Конвенція), а також Сімейний кодекс (СК) України, Цивільно-процесуальний кодекс (ЦПК) України тощо.