Актуальні питання оскарження судових рішень в апеляційному порядку в цивільному судочинстві

А. О. Замченко
кандидат юридичних наук, помічник судді Апеляційного суду Сумської області

У частині 1 ст. 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Право на апеляційне оскарження судових рішень, крім випадків, встановлених законом, гарантоване ст. 129 Конституції України і як конституційна засада судочинства становить невід’ємну складову права на судовий захист. Саме перегляд в апеляційному порядку судових рішень, що не набрали законної сили, є додатковою гарантією відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина. Адже ні для кого не є таємницею, що місцеві суди з різних причин інколи ухвалюють рішення з порушенням або неправильним застосуванням норм матеріального або процесуального права, неповно з’ясувавши обставини, що мають значення для справи тощо, у зв’язку з чим у І півріччі 2008 року апеляційними судами було скасовано та змінено 13 тис. рішень та 5,5 тис. ухвал місцевих судів у цивільних справах [1].

За даними Верховного Суду України, за останні кілька років спостерігається тенденція до збільшення кількості цивільних справ, які перебували у провадженні апеляційних судів. Так, наприклад, у 2007 році кількість таких справ і матеріалів за апеляційними скаргами на рішення та ухвали місцевих судів, порівняно з аналогічним періодом минулого року, збільшилася на 0,9 % та склала 110,7 тис., а у I півріччі 2008 року порівняно з аналогічним періодом минулого року збільшилася на 0,3 % та склала 61,2 тис. [1].

Відповідно до ч. 1 ст. 292 Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК України) сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов’язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Особи, які не брали участі у справі, за умови, що суд першої інстанції вирішив питання про їх права та обов’язки, нарівні зі сторонами та іншими особами, які брали участь у справі, на підставі ч. 9 ст. 6 ЦПК України мають право на отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду відповідної справи. Крім того, вказані особи мають такі ж права та обов’язки, як і особи, які беруть участь у справі, а саме: мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, одержувати копії рішень і ухвал, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення суду, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб, користуватися правовою допомогою, знайомитися з журналом судового засідання, знімати з нього копії та подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, прослуховувати запис фіксування судового засідання технічними засобами, робити з нього копії, подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, оскаржувати рішення і ухвали суду, а також користуватися іншими процесуальними правами, встановленими законом; крім того, зобов’язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов’язки.

Органи ж та особи, які за законом мають право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні чи суспільні інтереси, але які не брали участі у справі, право на апеляційне оскарження судових рішень мають лише у тих випадках, коли таке право передбачено законом. Наприклад, відповідно до ст. 37 Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року № 1789-ХІІ право на апеляційне оскарження судових рішень мають прокурори і заступники прокурора в межах їх компетенції, незалежно від їх участі в розгляді справи в суді першої інстанції, а помічники прокурора, прокурори управлінь і відділів мають право подавати апеляційні скарги лише у справах, у розгляді яких вони брали участь.

Так, рішення Зарічного районного суду м. Суми від 6 квітня 2006 року в справі № 6-21915св07 було переглянуто апеляційним судом за апеляційною скаргою осіб, які не брали участі в розгляді справи, але які вважали, що рішення в зазначеній справі стосується їх прав та обов’язків, оскільки вони є власниками майнових паїв позивача СТОВ «А». Верховний Суд України своєю ухвалою від 21 січня 2009 року скасував ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 7 серпня 2007 року з тих підстав, що рішенням суду першої інстанції в даній справі питання про права та обов’язки інших осіб, крім сторін, не вирішувалися, оскільки спірні нежитлові приміщення належать на праві власності лише позивачу та відповідачу [2].

На практиці часто виникають питання щодо можливості оскарження представником сторони, третьої особи або заявника рішення суду у разі, якщо до апеляційної скарги не долучалася довіреність, яка б надавала право на апеляційне оскарження, а в довіреності, за якою він раніше брав участь, було зазначено лише про участь у справі в суді першої інстанції.

Так, наприклад, у справі № 22-ц-1527 суддя Апеляційного суду Сумської області залишив без руху апеляційну скаргу представника відповідача з тих підстав, що у довіреностях, які є в матеріалах справи, повноваження на ведення справи в Апеляційному суді Сумської області не передбачені [2].

З цього приводу Пленум Верховного Суду України дав такі роз’яснення: особи та орга- ни, які брали участь у справі, відповідно до статей 27, 292 ЦПК України мають право на апеляційне оскарження судових рішень, тому представнику сторони чи третьої особи або заявника не може бути відмовлено в прийнятті апеляційної скарги, поданої від імені особи, яку він представляє, з підстав недолучення до апеляційної скарги документа про його повноваження, якщо в повноваженнях, за якими він брав участь у справі, не було застережено про відсутність у нього права на апеляційне оскарження [3].

Таким чином, недолучення до апеляційної скарги, поданої представником сторони, третьої особи чи заявника, довіреності, в якій би було передбачено його право на апеляційне оскарження, не може бути підставою для відмови в прийнятті такої скарги, якщо в документі про повноваження представника, за яким він брав участь у справі в суді першої інстанції, не було застережено про відсутність у нього права на апеляційне оскарження.

Новим інститутом, уведеним гл. 8 розд. ІІІ ЦПК України, є заочний розгляд справи. Відповідно до ч. 1 ст. 224 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або якщо зазначені ним причини визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Процесуальним законом встановлений особливий порядок оскарження відповідачами вказаного виду рішень. Згідно зі статтями 231, 232 ЦПК України оскарження заочного рішення відповідачем в апеляційному порядку може мати місце лише в тому разі, коли місцевий суд залишив заяву про перегляд заочного рішення без задоволення або повторно ухвалив заочне рішення. У випадку недотримання вказаного порядку апеляційні суди постановляють ухвали про відмову в прийнятті апеляційної скарги на заочне рішення. Так, ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 31 жовтня 2007 року в прийнятті апеляційної скарги відповідача на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 9 серпня 2007 року в справі № 22-9497 відмовлено з тих підстав, що відповідачем не дотриманий порядок оскарження заочного рішення [4].

Таким чином, у випадку постановлення заочного рішення відповідач може оскаржити його в апеляційному порядку лише у випадку залишення судом першої інстанції його заяви про перегляд заочного рішення без задоволення або в разі ухвалення повторного заочного рішення.

Позивачі ж мають право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України (ч. 2 ст. 232 ЦПК України).

Певні особливості має і порядок оскарження ухвал місцевих судів. Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному по- рядку ухвали суду першої інстанції щодо:

1) відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу або скасуванні судового на- казу; 2) забезпечення позову, а також щодо скасування забезпечення позову; 3) повернення заяви позивачеві (заявникові); 4) відмови у відкритті провадження у справі; 5) відкриття провадження у справі з недотриманням правил підсудності; 6) передачі справи на розгляд іншому суду; 7) відмови поновити або продовжити пропущений процесуальний строк; 8) визнання мирової угоди за клопотанням сторін; 9) визначення розміру судових витрат; 10) внесення виправлень у рішення; 11) відмови ухвалити додаткове рішення; 12) роз’яснення рішення; 13) зупинення провадження у справі; 14) закриття провадження у справі; 15) залишення заяви без розгляду; 16) залишення заяви про перегляд заочного рішення без розгляду; 17) відхилення заяви про перегляд судового рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами; 18) видачі дубліката виконавчого листа; 19) поновлення пропущеного строку для пред’явлення виконавчого документа до виконання; 20) відстрочки і розстрочки, зміни чи встановлення способу і порядку виконання рішення; 21) тимчасового влаштування дитини до дитячого або лікувального закладу; 22) оголошення розшуку відповідача (боржника) або дитини; 23) примусового проникнення до житла; 24) звернення стягнення на грошові кошти, що знаходяться на рахунках; 25) заміни сторони виконавчого провадження; 26) визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами; 27) рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби; 28) повороту виконання рішення суду; 29) виправлення помилки у виконавчому листі або визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню; 30) відмови в поновленні втраченого судового провадження; 31) звільнення (призначення) опікуна чи піклувальника.

Зазначені вище ухвали можуть бути оскаржені в апеляційному порядку відповідно до буквального змісту кожного з пунктів. Наприклад, оскарженню підлягають ухвали про забезпечення позову, а не про відмову в забезпеченні позову [5]; про відмову у відкритті провадження у справі, а не про відкриття провадження у справі; про відмову поновити пропущений процесуальний строк, а не про його поновлення; про зупинення провадження у справі, а не про відмову зупинити провадження тощо. Слід також зауважити, що ухвали про відкриття провадження у справі можуть бути оскаржені лише з підстав недотримання правил підсудності.

Крім того, в апеляційному порядку також можуть бути оскаржені ухвали про забезпечення доказів (ч. 4 ст. 135 ЦПК України), окремі ухвали суду (ч. 2 ст. 211 ЦПК України), ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду або про відмову в задоволенні клопотання з цього питання (ст. 397 ЦПК України), а також ухвали суду першої інстанції, якими вирішені питання, що не підлягали розгляду в порядку цивільного судочинства.

Вказаний вище перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку, є виключним. Усі ж інші ухвали не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, а заперечення на них, відповідно до ч. 2 ст. 293 ЦПК України, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

Так, ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 22 вересня 2008 року відмовлено у прийнятті апеляційної скарги на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 серпня 2008 року про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову в справі з тих підстав, що така ухвала не може бути оскаржена окремо від рішення суду. З такою ухвалою Апеляційного суду погодився і Верховний Суд України у своїй ухвалі від 8 грудня 2008 року [4].

Таким чином, в апеляційному порядку можуть бути переглянуті лише ті ухвали, перелік яких визначений ЦПК України. Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

Ще одним з важливих моментів є врахування всіх тонкощів обчислення строків на апеляційне оскарження. Відповідно до частин 1, 2 ст. 294 ЦПК України заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Заява про апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції може бути подана протягом п’яти днів з дня проголошення ухвали. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Згідно зі ст. 69 ЦПК України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок. У той же час на практиці не існувало єдиної думки щодо початку перебігу п’яти- та десятиденного строку, передбаченого на подання заяви про апеляційне оскарження, оскільки в ст. 294 ЦПК України зазначено «…з дня проголошення рішення» та «…після подання заяви». Пленум Верховного Суду України з цього приводу роз’яснив наступне: початок перебігу вказаних вище процесуальних строків необхідно обчислювати з наступного дня після відповідної календарної дати і лише для ухвал, які постановляються не в судовому засіданні, наприклад, про відкриття провадження у справі, про визнання заяви неподаною і повернення її позивачеві, ці строки обчислюються з дня їх постановлення [3]. Відповідно до частин 3, 6 ст. 70 ЦПК України якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші доку- менти чи матеріали або грошові кошти здано на пошту чи передано іншими відповідними засобами зв’язку.

Так, ухвалою судді Апеляційного суду Сумської області від 24 червня 2008 року в справі № 22-ц-836 апеляційну скаргу відповідача на рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 20 травня 2008 року залишено без розгляду з тих підстав, що її було подано з пропуском строку на апеляційне оскарження, а заяви про поновлення строку по- дано не було. Ухвалою Верховного Суду України від 24 вересня 2008 року вказану ухвалу судді Апеляційного суду було скасовано, оскільки останній залишив поза увагою той факт, що до закінчення строку на апеляційне оскарження скаргу було здано на пошту [2]. У відповідності до ч. 4 ст. 295 ЦПК України подання заяви про апеляційне оскарження не вимагається, якщо апеляційна скарга подана у строк, встановлений для подання такої заяви.

Згідно з ч. 3 ст. 294 ЦПК України заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо апеляційний суд за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Так, у справі № 22-ц-803 Апеляційний суд Сумської області ухвалою від 13 червня 2008 року залишив без розгляду апеляційну скаргу заявника на ухвалу судді Зарічного районного суду м. Суми від 15 травня 2008 року про відмову у відкритті провадження у справі з тих підстав, що не подаючи заяви про апеляційне оскарження ухвали судді та пропустивши встановлений статтями 294, 295 ЦПК України п’ятиденний строк на апеляційне оскарження, апелянт не просив його поновити [2].

Підставами для поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження можуть бути хвороба апелянта; незалучення до участі у справі особи, щодо якої суд вирішив питання про її права та обов’язки; неналежне повідомлення особи про час і місце судового засідання; особі, яка брала участь у справі, але не була присутня в судовому засіданні, не було надіслано протягом п’яти днів з дня проголошення судового рішення його копії; складення повного тексту рішення, у випадку проголошення вступної та резолютивної частини, з порушенням п’ятиденного строку тощо.

Заяви про апеляційне оскарження та (або) апеляційну скаргу, подані після закінчення встановлених строків на апеляційне оскарження у разі, якщо апелянт не просить в них або в окремій заяві поновити цей строк, ухвалою судді залишаються без розгляду. У випадку постановлення такої ухвали апелянт не позбавлений можливості звернутися із заявою про поновлення строку оскарження. Певного строку на подачу такої заяви процесуальним законодавством не встановлено. Клопотання, в якому зазначаються причини пропущеного строку на апеляційне оскарження та докази, що підтверджують наявність поважних причин його пропуску, відповідно до ч. 3 ст. 73 ЦПК України, подається разом із заявою про апеляційне оскарження або апеляційною скаргою.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга відповідно до статей 295, 296 ЦПК України подаються апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення, у письмовій формі.

У заяві про апеляційне оскарження мають бути зазначені:
1) найменування суду, до якого подається заява; 2) ім’я (найменування) особи, яка подає заяву, її місце проживання або місцезнаходження; 3) рішення або ухвала, що оскаржуються.

В апеляційній скарзі зазначаються: 1) найменування суду, до якого подається скарга; 2) ім’я (найменування) особи, яка подає скаргу, її місце проживання або місцезнаходження; 3) ім’я (найменування) осіб, які беруть участь у справі, їх місце проживання або місцезнаходження; 4) дата подання заяви про апеляційне оскарження; 5) у чому полягає незаконність і (або) необґрунтованість рішення або ухвали (неповнота встановлення обставин, які мають значення для справи, та (або) неправильність встановлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок необґрунтованої відмови у прийнятті доказів, неправильного їх дослідження чи оцінки, неподання доказів з поважних причин та (або) неправильне визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин); 6) нові обставини, які підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції; 7) клопотання особи, яка подала скаргу; 8) перелік документів та інших матеріалів, що додаються.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга підписуються особою, яка їх подає, або її представником. До заяви про апеляційне оскарження чи апеляційної скарги, поданих представником, має бути додана довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, якщо ці документи раніше не подавалися. До заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги додаються копії заяви, скарги та доданих письмових матеріалів відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

На стадії апеляційного провадження вирішення питання про прийняття апеляційної скарги до розгляду, залишення такої скарги без руху та визнання її неподаною, повернення скарги, поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, залишення без розгляду, прийняття заяви про відкликання скарги чи відмови від неї, незалежно від того, до суду якої інстанції вони подані, належить до повноважень апеляційного суду. Суд першої інстанції виконує лише функції з прийняття заяви про апеляційне оскарження і (або) апеляційної скарги та їх надіслання разом зі справою до апеляційного суду. У разі подання заяви про апеляційне оскарження та неподання у визначений законом строк апеляційної скарги на судове рішення таке рішення вважається таким, що набрало законної сили (ст. 223 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 299 ЦПК України особи, які беруть участь у справі, мають право приєднатися до апеляційної скарги, поданої особою, на стороні якої вони виступали. До апеляційної скарги мають право приєднатися також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов’язки.

Заяву про приєднання до апеляційної скарги може бути подано лише до початку розгляду справи в апеляційному суді, тобто до моменту постановлення ухвали про призначення справи до розгляду. За подання такої заяви судовий збір не сплачується (ч. 3 ст. 299 ЦПК України).

У заяві про приєднання до апеляційної скарги можуть міститися лише додаткові обґрунтування, уточнення вже поданої апеляційної скарги, у тому числі як питання факту, так і питання права. Якщо в заяві про приєднання до апеляційної скарги фактично містяться інші вимоги або заявлені інші мотиви, ніж ті, що зазначені в апеляційній скарзі, то така заява вважається окремою апеляційною скаргою, і вона підлягає залишенню без руху для сплати судових витрат, надання копій.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 300 ЦПК України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її, але таке право може бути реалізовано лише протягом строку на апеляційне оскарження, оскільки чинне законодавство не дає апеляційному суду права вирішувати питання пропущеного строку на внесення змін чи доповнень до апеляційної скарги.

Так, ухвалою судді Апеляційного суду Сумської області від 16 лютого 2009 року доповнення до апеляційної скарги відповідача в справі № 22-ц-270 було повернуто з тих підстав, що його подано після закінчення строку на апеляційне оскарження [2].

Також до початку розгляду справи в апеляційному суді, тобто до постановлення ухвали про призначення справи до розгляду, апелянт має право відкликати свою апеляційну скаргу, а протягом усього часу розгляду справи — відмовитися від неї повністю або частково. У разі відмови від апеляційної скарги повторне оскарження судового рішення з тих самих підстав не допускається (ч. 2, ч. 4 ст. 300 ЦПК України). У таких випадках втрачається і можливість розгляду заяви про приєднання до апеляційної скарги, оскільки така заява без апеляційної скарги не має свого самостійного значення, при її поданні не були сплачені ані судовий збір, ані витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи. Але зазначені особи не позбавлені в загальному порядку подати апеляційну скаргу з клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Особа, яка подає апеляційну скаргу, має право надати для дослідження нові докази лише в тому випадку, якщо їх не було подано до суду першої інстанції з поважних причин. Такими причинами Пленум Верховного Суду України назвав наступні: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об’єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з’явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у разі відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень [3].

За результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд відповідно до ст. 307 ЦПК України має право:
1) постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін;
2) скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог;
3) змінити рішення; 4) постановити ухвалу про скасування рішення суду першої інстанції і закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду; 5) постановити ухвалу про повне або часткове скасування рішення суду першої інстанції і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

За наслідками розгляду скарги на ухвалу суду першої інстанції:
1) постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення ухвали без змін;
2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу; 3) змінити ухвалу; 4) скасувати ухвалу і передати питання на новий розгляд суду першої інстанції.

Рішення або ухвала апеляційного суду набирають законної сили з моменту їх проголошення та у випадках, передбачених ч. 1 ст. 324 ЦПК України, можуть бути оскаржені у касаційному порядку з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Література

1. Офіційний сайт Верховного Суду України // www.court.gov.ua
2. Матеріали Апеляційного суду Сумської області.
3. Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24. 10. 2008 р. № 12 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: www. rada.gov.ua
4. Єдиний реєстр судових рішень [Електронний ресурс]. — Режим доступу: www.reyestr.court.gov.ua
5. Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 22. 12. 2006 р. № 9 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: www.rada.gov.ua