Узагальнення судової практики розгляду цивільних справ щодо спорів, які виникають з договорів оренди землі

О. М. Ситнік
суддя Апеляційного суду Харківської області

З утвердженням та розвитком цивільних правовідносин у суспільстві все більше підтверджується постулат про те, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Це положення закріплене як у ст. 14 Конституції України, так і у ст. 1 Земельного кодексу України (ЗК України).

У цих та інших законодавчих актах земля розглядається в контексті того, що вона є територією держави Україна, територією окремих адміністративно-територіальних утворень, об’єктом природи, що створює сприятливе середовище для життя всіх живих організмів, у тому числі і людини, засобом створення умов для соціального розвитку суспільства, а також засобом господарювання та виробництва, а тому і товаром, який може перебувати у власності, держави та територіальних громад, юридичних та фізичних осіб, стосовно якого можуть укладатися різні цивільно-правові договори.

Визначаючи особливість землі як об’єкта права власності та інших цивільних прав, в Україні на конституційному рівні визначено, що таке право власності громадян, юридичних осіб і держави у земельних правовідносинах реалізується виключно згідно із законами України.

Земельні відносини — це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, суб’єктами яких є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об’єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Усі ці чинники зумовили зростання в суспільстві розуміння необхідності захисту права на землю, гарантування такого права та можливості його реалізації. У свою чергу, актуалізація питань, пов’язаних із правом володіння, користування та розпорядження землею, потягла за собою збільшення звернень до суду із позовами про захист таких прав. Зважаючи на унікальність, особливість та інтерес держави у розв’язанні вказаних спорів, виникла потреба в аналізі ситуації щодо розгляду цивільних справ, пов’язаних зі спорами стосовно оренди землі.

Метою узагальнення є не лише аналіз судової практики, а й виявлення помилок та різного правозастосування чинного законодавства у цій сфері та його недоліків, що є необхідним для подальшої розробки рекомендацій щодо запобігання помилок правозастосування у судовій практиці та формулювання конструктивних пропозицій з удосконалення чинного законодавства й усталення практики його застосування.

Земельні правовідносини врегульовано ЦК України, ЗК України, законами України: «Про оренду землі», «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», «Про плату за землю», «Про землеустрій», «Про фермерське господарство», «Про оцінку земель».