Правове регулювання поглинань акціонерних товариств: конфлікт теорії та закону

Анатолій Єфименко
кандидат юридичних наук, докторант Інституту міжнародних відносин Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, м. Київ

Законодавці різних країн далеко не відразу усвідомили необхідність врегулювання такого складного явища, яким є поглинання акціонерних товариств. Традиційно складалося так, що правове врегулювання суспільних відносин зводилося до того, що законодавець намагався формалізувати або змінити вже існуючу в економіці практику через створення відповідної законодавчої бази або її вдосконалення, з метою більш ефективного упорядкування суспільно-економічних процесів у державі та виключення можливих негативних наслідків.

Одним із показових прикладів у цьому контексті останнім часом є спроби законодавця створити законодавчу базу, яка б виключала можливість недобросовісних дій, пов’язаних із поглинанням акціонерних товариств. На превеликий жаль, регулювання поглинань в українському законодавстві та практиці, крім попередньої тези, демонструє також справедливість іншої тези, яка вже належить до специфіки розвитку національного законодавства, а саме відсутність чіткої теоретичної основи національного корпоративного права, його внутрішня суперечливість, концептуальний дуалізм викликає до життя небезпечні ілюзії та химери, які мають небагато спільного із явищем, що лежить в основі появи того чи іншого правового інституту. Це призводить до того, що інколи український законодавець намагається вирішувати дуже специфічні проблеми формально, копіюючи норми іноземного законодавства, орієнтуючись переважно на зовнішню схожість формулювань без розуміння специфіки проблеми, призначення цих норм та особливостей їх застосування, а також без врахування системи чинного законодавства України, що не тільки не вирішує існуючі проблеми, а й додатково створює нові.

Україна, на нашу думку, зараз перебуває на переламному етапі розвитку свого корпоративного законодавства та зокрема інституту регулювання поглинання. Нині в українському законодавстві відсутній формальний термін «поглинання», що в певному сенсі можна вважати досягненням, оскільки його помилкове застосування у Положенні про холдингові компанії, затвердженому Указом Президента України від 11 квітня 1994 р., як це відбувалося із багатьма запозиченими з іноземного законодавства термінами, викликало хвилю спекуляцій та плутанини щодо змісту, який має вкладатися в цей термін. Річ у тім, що Положення оперувало термінами «пакет акцій», «господарюючий суб’єкт», «холдингова компанія», «дочірнє підприємство», які фактично перебувають у різних системах координат, представляючи несумісні між собою системи юридичних осіб за цивільним та господарським правом. Потім цей термін став асоціюватися із захопленням контролю, причому захопленням контролю більшою частиною протиправними методами — так званим «рейдерством», яке з поглинаннями у загальноприйнятому в законодавстві розвинутих країн сенсі не має майже нічого спільного. Саме визначення поглинання через контроль привело багатьох українських і російських дослідників до дивних, на нашу думку, висновків щодо концептуального взаємозв’язку між поглинанням та злиттям.

Так, навіть досліджуючи право компаній ЄС, російська вчена О. А. Дубовицька зробила дивний, як для спеціаліста, обізнаного з іноземним досвідом та законодавчою практикою, висновок про різницю між «юридичним» та «фактичним» злиттям, маючи на увазі поглинання як «фактичне» злиття. Подібні думки зустрічаються і в інших російських вчених, зокрема Д. В. Жданова, який є визнаним фахівцем з реорганізації і, відповідно, сприймає інші інститути саме крізь призму своєї спеціалізації, М. Г. Іонцева, що визначив поглинання саме як встановлення повного контролю «як в юридичному, так і у фізичному сенсі», та ін.