Співвідношення права участі та права на частку у статутному капіталі в товариствах з обмеженою відповідальністю

С. В. Томчишен
кандидат юридичних наук, керуючий партнер Юридичного товариства «Юрпайінтел»

Питання співвідношення «права участі» та «права на частку у статутному капіталі» товариства з обмеженою відповідальністю останнім часом привертає чимало уваги. Передусім актуальність цього питання обумовлена необхідністю реформування створеного ще з розпадом СРСР законодавства про господарські товариства, яке внаслідок ринкових змін та стрімкого розвитку суспільно-економічних відносин вже не здатне ефективно врегульовувати відносини, пов’язані з діяльністю товариств з обмеженою відповідальністю. За роки існування прийнятого ще у 1991 році Закону України «Про господарські товариства» (надалі — Закон) накопичилось чимало проблемних питань, пов’язаних із застосуванням його норм до діяльності товариств з обмеженою відповідальністю. Серед них і питання переходу частки учасника у статутному капіталі товариства до іншої особи та набуття такою особою права участі в товаристві.

Інтерес до цього питання зумовлений передусім тим, що в сьогоднішніх економічних умовах «відчуження частки у статутному капіталі товариства» є найпоширенішим способом припинення участі в товаристві та введення до нього нового учасника і навіть заміни всіх його учасників, що не тягне припинення діяльності товариства як самостійного суб’єкта господарського обороту та зменшення його майна, необхідного для здійснення статутної діяльності, як це відбувається у разі припинення участі в товаристві внаслідок добровільного виходу з нього. Такі переваги роблять продаж «частки» ефективним способом продажу «бізнесу», внаслідок чого особа, яка набуває частку у статутному капіталі товариства, отримує контроль над його діяльністю. Контроль над товариством забезпечується через закріплену в законодавстві та установчих документах товариства «систему корпоративних прав», до складу яких поряд з іншими правами учасника товариства входять право участі та право на частку у статутному капіталі.

Втім, чинне законодавство не містить чітких норм, які б дозволяли визначити механізм набуття корпоративних прав учасника товариства не тільки у разі відчуження учасником своєї частки іншій особі, а і в інших випадках, коли особа, яка не є учасником товариства, отримує право на частку, зокрема, у разі реорганізації юридичної особи-учасника або припинення її діяльності, смерті фізичної особи-учасника, у випадку звернення стягнення на заставлену частку, звернення на частину майна товариства, пропорційну частці учасника у статутному капіталі товариства, а також у разі відчуження без згоди учасника його частки у статутному капіталі товариства, яке перебуває у процесі банкрутства, тощо.

Вирішенню наведених питань не було приділено законодавцем достатньої уваги і в прийнятих ЦК України та ГК України. Незважаючи на те, що в цих кодифікованих нормативних актах міститься значна кількість норм, присвячених врегулюванню діяльності як товариств взагалі, так і товариств з обмеженою відповідальністю зокрема, їх застосування одночасно з нормами Закону не тільки не дозволяє однозначно вирішити зазначене питання, а й деякою мірою ускладнює його вирішення.

Сьогодні вирішення цього питання зумовлене не лише потребою у виявленні вад чинного законодавства для його вдосконалення, а й існуючою необхідністю вироблення єдиної практики його застосування. У зв’язку з цим з’ясування юридичної природи таких понять, як «право участі» та «право на частку у статутному капіталі» товариства з обмеженою відповідальністю, є особливо актуальним не тільки з теоретичної точки зору, а й має важливе практичне значення.

Так, у ЦК України та Законі «право на частку у статутному капіталі» товариства з обмеженою відповідальністю визначено як окремий об’єкт цивільних прав. Зокрема, частка учасника у статутному капіталі товариства може переходити (бути відчуженою) до інших учасників, самого товариства або до інших осіб, які не є учасниками товариства (ст. 147 ЦК, ст. 53 Закону). Втім, право участі у товаристві віднесено до особистих немайнових прав, яке не може окремо передаватись іншій особі (ч. 1 ст. 100 ЦК). Зі змісту наведених норм є очевидним, що його перехід до іншої особи може мати місце з переходом чогось іншого, зокрема, можна припустити, що саме з переходом частки учасника у статутному капіталі товариства.