Всеукраїнський науково-практичний семінар: «Вдосконалення правового регулювання корпоративних відносин в сучасних умовах».

25–26 вересня 2009 року у м. Івано-Франківськ на базі Юридичного інституту Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника за підтримки Інституту приватного права і підприємництва Академії правових наук України відбувся:

Всеукраїнський науково-практичний семінар:
«Вдосконалення правового регулювання корпоративних відносин в сучасних умовах».

У роботі семінару взяли участь провідні вчені та практики у галузі корпоративного права: академік АПрН України, доктор юридичних наук, професор В. В. Луць; доктор юридичних наук, професор О. В. Дзера; доктор юридичних наук, професор В. А. Васильєва; доктор юридичних наук, професор кафедри цивільного права Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого І. В. Спасибо-Фатєєва; доктор юридичних наук, професор кафедри цивільного права Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого І. В. Жилінкова; доктор юридичних наук, професор Р. Б. Шишка; доктор юридичних наук, заступник директора з наукової роботи НДІ приватного права і підприємництва АПрН України М. К. Галянтич; кандидат юридичних наук, завідувач кафедри цивільного права і процесу юридичного факультету Прикарпатського юридичного інституту Львівського державного університету внутрішніх справ С. О. Бородовський; кандидат юридичних наук, професор кафедри цивільного права Львівського державного університету внутрішніх справ В. М. Кравчук; кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного права і процесу Харківського національного університету внутрішніх справ Є. О. Мічурін; кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник Лабораторії корпоративного права НДІ приватного права і підприємництва АПрН України І. Б. Саракун; кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник, вчений секретар НДІ приватного права і підприємництва АПрН України В. М. Махінчук; кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного права і процесу юридичного факультету Тернопільського національного економічного університету І. Р. Калаур; кандидат юридичних наук, головний редактор науково-практичного журналу «Актуальні питання цивільного та господарського права» С. В. Томчишен; кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник НДІ приватного права і підприємництва АПрН України В. І. Бобрик; кандидат юридичних наук, доцент кафедри Академії прокуратури Л. С. Нецька; кандидат юридичних наук доцент кафедри господарського права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого І. А. Селіванова; кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного права Одеської національної юридичної академії В. М. Зубар; кандидат юридичних наук, доцент, старший науковий співробітник відділу приватного права О. О. Первомайський; кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного права та процесу Львівського державного університету внутрішніх справ Л. В. Винар та ін.

За результатом обговорення на пленарному та секційних засіданнях нагальних проблем, які виникають при правозастосуванні корпоративного законодавства, та подальших напрямів його вдосконалення, було затверджено рекомендації семінару.

Рекомендації семінару

Зважаючи на важливе місце організацій корпоративного типу, належне правове регулювання суб’єктів корпоративних відносин є, безперечно, необхідним. Законодавчо закріплений статус господарських товариств, передусім акціонерних, повинен базуватися на вироблених теорією та перевірених практикою положеннях. Тривалий період функціонування господарських товариств в Україні висвітлив ряд проблем та суперечностей у правовому регулюванні їх діяльності, прогалин корпоративного законодавства.

У ході семінару визначено нагальні проблеми, що виникають при застосуванні законодавства про господарські товариства та при здійсненні їх учасниками (акціонерами) своїх корпоративних прав, вирішення яких сьогодні є пріоритетним при подальшому його вдосконаленні. За результатом обговорення визначено актуальні напрями теоретичних досліджень у цій сфері та практичні заходи, необхідні для вдосконалення правового врегулювання корпоративних відносин:

1. У чинному законодавстві не існує уніфікованого підходу до поняття корпоративних правочинів. Усі ті правочини, які гіпотетично можна було б віднести до корпоративних, не надають можливості виявити певні критерії для їх упорядкованої характеристики як правочинів певного роду, виду або групи з наявністю спільних рис. Вони потребують подальшого аналізу в наукових дослідженнях.

Еволюція акціонерних правовідносин обумовлює необхідність розробки концепції акціонерних угод у цивільному праві України, дослідження функцій цього правового інституту щодо захисту цивільних прав та законних інтересів учасників товариства. З огляду на це є необхідність теоретичного розроблення та законодавчого закріплення інституту акціонерних угод, що опосередковують забезпечення збалансованої системи управління та контролю, впорядкування корпоративних відносин у їх динамічному стані.

У сучасних умовах інститут акціонерних угод є важливим цивільно-правовим інструментом врегулювання балансу прав та інтересів всіх груп (як меншості, так і більшості) учасників корпоративних відносин, за допомогою якого створюються додаткові гарантії для належного захисту та відновлення порушених прав акціонерів.

2. При вдосконаленні Закону України «Про акціонерні товариства» необхідно: узгодити принцип визначення кваліфікованої більшості голосів, закріплений у ЦК (ч. 4 ст. 159) та Законі України «Про акціонерні товариства» (ч. 5 ст. 42); узгодити терміни, що одночасно використовуються у в законах та інших актах законодавства; законодавчо передбачити чіткі правові наслідки недотримання вимог ч. 3 ст. 14 Закону щодо прийняття рішення про добровільну ліквідацію АТ у зв’язку з невідповідністю між вартістю його чистих активів та мінімальним розміром статутного капіталу; закріпити у законодавстві чіткі положення щодо резервного фонду, ревізійної комісії/ревізора (у т. ч. щодо їх обов’язковості), порядку та черговості задоволення вимог кредиторів, виплат акціонерам та розподілу між ними майна АТ у разі його ліквідації.

3. Існує гостра потреба у закріпленні в законодавстві чітких правових підстав для набуття права участі у товаристві з урахуванням як інтересу його учасника у припиненні участі в товаристві через відчуження своєї частки та інтересу особи, яка її набула і прагне стати учасником товариства, так і інтересів інших його учасників та самого товариства.

4. У законодавстві необхідно виключити положення, згідно з якими у статуті обов’язково необхідно зазначати відомості про склад учасників та розмір їх часток. Ці відомості доцільно відображати лише у державному реєстрі. Підставу внесення змін до державного реєстру в частині складу учасників та їх часток необхідно пов’язувати з поданням документів, які засвідчують перехід частки або припинення участі у товаристві (зокрема, договір, заява, свідоцтво про смерть, судове рішення тощо), без внесення змін до статуту. Законодавче закріплення цього дозволить уникнути чисельних порушень прав осіб, які набувають частку та право участі у товаристві, через зволікання товариством щодо внесення зміни до статуту у разі зміни складу учасників. Як доказ статусу учасника товариства необхідно встановити відомості Єдиного державного реєстру.

5. Більш доцільно внесення змін до Єдиного державного реєстру проводити одночасно із нотаріальним посвідченням договору про відчуження частки та наділення нотаріусів правом на їх внесення. Це сприятиме охороні та захисту прав та інтересів учасників корпоративних правовідносин у товариствах та виключатиме чисельні випадки недобросовісної поведінки.

6. Пропонується момент переходу корпоративних прав до особи, яка придбала частку в статутному капіталі товариства, пов’язувати із внесенням змін до державного реєстру та закріпити це у законодавстві.

7. Частка учасника у статутному (складеному) капіталі (у майні) товариства не входить до складу спільного майна подружжя, яке підлягає поділу між ними. Однак при цьому її вартість повинна враховуватись при поділі спільного майна подружжя:

юридичні особи приватного права є власниками майна, зокрема, господарське товариство є власниками майна, переданого йому учасниками товариства як вклад до статутного (складеного) капіталу (п. 1 ч. 1 ст. 115 ЦК України). Проте лише учаснику товариства належить право на частку у статутному капіталі товариства (у його майні), яка має реальну вартість. Другий із подружжя не має прав щодо цієї частки, оскільки не є учасником товариства. Однак, при поділі майна необхідно враховувати не лише наявне майно подружжя, а й вартість майна, яке перебуває «у прихованому» стані, до якого слід відносити і частку у майні товариства (у статутному капіталі);

спільне майно подружжя підлягає поділу з урахуванням вартості частки у статутному капіталі (у майні товариства), яка належить одному із подружжя. При цьому другий із подружжя не набуває право на таку частку. При поділі майна подружжя інтереси другого з них повинні задовольнятися за рахунок іншого спільного майна подружжя та особистого майна того із подружжя, який є учасником товариства, а не його частки у майні товариства; вартість частини спільного майна, яке підлягає розподілу кожному із подружжя, з урахуванням вартості належної одному з них частки у майні товариства, повинна бути співрозмірною. Тобто вартість спільного майна, яке розподіляється одному із подружжя, має дорівнювати вартості частки у статутному капіталі другого із подружжя (учасника) та вартості розподіленої йому частини спільного майна подружжя;

якщо вартість частки у статутному капіталі одного із подружжя з урахуванням вартості частини спільного майна, яке підлягає розподілу йому, є більшою за вартість частини спільного майна, яке підлягає розподілу другому із подружжя згідно із наведеним вище принципом, другий із подружжя є кредитором того із подружжя, який є учасником товариства; у разі, якщо той із подружжя, який є учасником товариства, не сплатить другому різницю у вартості розподілених між ними часток у праві спільної власності подружжя таким чином, щоб вартість належної йому частки у майні товариства з урахуванням вартості розподіленої йому частини спільного майна подружжя відповідала вартості розподіленої другому із подружжя частини спільного майна з урахуванням відповідної виплати, останній може звернутись з вимогою до товариства, якщо той із подружжя, який є учасником, не матиме іншого майна або його буде недостатньо для задоволення зазначених вище вимог; у цьому разі він може вимагати від товариства з обмеженою відповідальністю виплати вартості частини майна товариства, пропорційної частці у статутному капіталі товариства або виділу відповідної частини майна для звернення на нього стягнення на підставі ч. 1 ст. 149 ЦК України, ст. 57 Закону України «Про господарські товариства». Щодо інших видів господарських товариств слід застосовувати положення ст. 131, ч. 3 ст. 133 ЦК.

8. Право одного із подружжя (не учасника товариства) на врахування вартості частки другого у майні товариства при поділі спільного подружнього майна свідчить про належне йому право вимоги щодо виплати вартості частини майна товариства. З одного боку, це право не є підставою для переходу до одного із подружжя права на частку у статутному капіталі, яка належить другому із подружжя, а також права участі у товаристві, а з другого — вартість частки у майні товариства одного із подружжя повинна враховуватись при поділі спільного майна подружжя.

9. Уведення посади корпоративного секретаря в акціонерному товаристві допоможе удосконалити корпоративне управління, забезпечити безконфліктну взаємодію органів товариства між собою та товариства з акціонерами.

10. Обмеження корпоративних прав фізичних осіб несистематизовані, а єдиних підходів до обмежень не розроблено.

11. Незважаючи на високий інтерес банків як управителів цінними паперами до здійснення професійної діяльності на фондовому ринку, державою не створено належних умов для прозорого та регламентованого її провадження.

12. Пропонується спадкоємцям єдиного засновника (учасника) приватного підприємства видавати свідоцтво про право на спадщину на статутний капітал (фонд) приватного підприємства, якщо він зазначений у статуті і при цьому незалежно від того, оплачений він чи неоплачений. У разі відсутності статутного капіталу в статуті приватного підприємства, а це було можливим до набрання чинності ГК (1 січня 2004 року), свідоцтво потрібно видавати на корпоративні права.

13. Якщо засновниками приватного підприємства є декілька осіб, то статутний фонд приватного підприємства може поділятися на частки (паї, тощо). Відтак можливим є визнання об’єкта спадкування частки у статутному фонді приватного підприємства.

14. Невирішеними у Законі «Про акціонерні товариства» залишаються питання, пов’язані із наслідками недодержання вищенаведених правил щодо укладення значних правочинів, а також випадки, коли значний правочин одночасно є правочином, щодо вчинення якого є заінтересованість. Невирішеними залишаються питання, пов’язані із укладенням значних правочинів товариствами, які містять у своєму складі одного акціонера.

15. Пропонується внесення пропозицій доповнень до Закону «Про акціонерні товариства» до ч. 6. розд. XVII «Прикінцеві та перехідні положення»:

у разі якщо після набрання чинності цим Законом загальними зборами акціонерного товариства, створеного до набрання чинності цим Законом, прийнято рішення про зміну назви товариства на «приватне» або «публічне» акціонерне товариство, таке товариство зобов’язане привести свої статут та інші внутрішні документи товариства у відповідність із цим Законом;

у випадку прийняття рішення про зміну назви товариства на «приватне» або «публічне» акціонерне товариство, зміну розміру статутного капіталу товариства, деномінацію акцій, але невнесення необхідних змін до статуту товариства з метою приведення його у відповідність із цим Законом, останнє є підставою для відмови в державній реєстрації змін до установчих документів цієї юридичної особи та/або внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців;

участь акціонерних товариств в акціонерних відносинах, статути яких приведені у відповідність із цим Законом, з часу державної реєстрації змін до їх статутів та/або внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осібпідприємців, регулюється цим Законом;

у випадку неприведення статуту акціонерного товариства у відповідність із цим Законом, до врегулювання акціонерних відносин за його участю застосовуються відповідні положення Закону України «Про господарські товариства» до втрати останніми чинності в порядку, визначеному цим Законом.

16. Немає жодних підстав для розрізнення статусу АТ — суб’єктів державного сектору економіки від АТ без участі держави (або де вона є міноритарним акціонером) за правовим режимом їх майна. Такі АТ також необхідно визнати власниками майна. Тому доцільно внести зміни і до п. 5 ст. 22 ГК України, виклавши його в такій редакції: «Держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб’єктів господарювання, що належать до цього сектору і здійснюють свою діяльність на основі права власності, права господарського відання або права оперативного управління».

17. До юридичних осіб корпоративного типу можна віднести всі організаційно-правові види юридичних осіб, які створені з метою отримання прибутку та подальшого його розподілу між учасниками і в результаті створення яких у засновників виникає особливий вид майнових прав зобов’язального характеру, який прийнято називати корпоративним правом. Обов’язковою істотною ознакою корпорації (юридичної особи корпоративного типу) слід визнати наявність визначеного законодавцем об’єкта права корпоративної власності — наявності в учасника корпоративних прав. Саме така ознака дає можливість досягти мети її створення — права на отримання прибутку учасниками юридичних осіб.