Правова природа установчих документів як джерела регулювання корпоративних відносин у товариствах з обмеженою відповідальністю

С. В. Томчишен
кандидат юридичних наук, керуючий партнер Юридичного товариства «Юрпайінтел»

Відповідно до ч. 2 ст. 87 ЦК України установчими документами товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір, якщо інше не встановлено законом. Наведене стосується всіх різновидів товариств. Однак при визначенні установчих документів товариств певного виду вказана норма відсилає до інших положень закону. Серед них ч. 1 ст. 143 ЦК України та ч. 1 ст. 82 ГК України, якими передбачено, що установчим документом товариства з обмеженою відповідальністю є статут. Поряд з цим ч. 1 ст. 4 Закону України «Про господарські товариства» встановлено, що товариство з обмеженою відповідальністю створюється і діє на підставі статуту. У цій нормі прямо хоча і не зазначено, що установчим документом товариства є саме статут, однак, такий висновок випливає з назви та змісту інших її частин, в яких встановлено вимоги до змісту установчих документів (ч. 2, ч. 5).

Засновницький договір нормами цих законодавчих актів віднесено до установчих документів тільки повного та командитного товариств. У товаристві з обмеженою відповідальністю засновницькому договору надане інше призначення. Так, згідно з ч. 1 ст. 142 ЦК України у засновницькому договорі (договорі про заснування товариства) визначаються тільки взаємовідносини між особами (засновниками товариства) щодо створення товариства, а саме — порядок заснування товариства, умови здійснення спільної діяльності щодо створення товариства, розмір статутного капіталу та часток кожного із засновників (учасників), строки та порядок внесення вкладів та інші умови. Укладення цього договору та його подання при державній реєстрації товариства не є обов’язковим¹. Наведеною нормою передбачено право засновників на врегулювання засновницьким договором взаємовідносин між собою щодо створення товариства, якщо вони вважатимуть його укладення необхідним. У ній також не міститься обмежень щодо змісту такого договору. Це дозволяє врегульовувати засновницьким договором будь-які взаємовідносини між засновниками, пов’язані із створенням товариства².

Незважаючи на те, що визначений у ч. 1 ст. 142 ЦК України зміст засновницького договору частково охоплює відомості, які обов’язково повинні міститись у статуті товариства, цей договір не є його частиною (доповненням). Засновники товариства позбавлені права, посилаючись на засновницький договір, вимагати від одного із засновників підписати статут, якщо в подальшому, при його затвердженні установчими зборами, він не погоджуватиметься з його змістом, розробленим відповідно до засновницького договору. Цей висновок випливає зі змісту ч. 1 ст. 87 ЦК України, в якій зазначається, що для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження. Згідно із наведеною нормою статут товариства затверджується виключно за взаємною згодою всіма учасниками. Тому якщо один із засновників товариства, який є стороною засновницького договору, відмовиться підписати статут, товариство не може бути створеним за його участю.