Органи нагляду та контролю за дотриманням трудового законодавства у проекті Трудового кодексу України

А. О. Замченко
кандидат юридичних наук, помічник судді Апеляційного суду Сумської області, викладач Сумської філії Харківського національного університету внутрішніх справ

Перехід України до ринкових відносин, необхідність посилення захисту прав, свобод і законних інтересів найманих працівників викликає особливий науковий інтерес до проблем нагляду і контролю за трудовим законодавством України. Нагляд і контроль за дотриманням трудового законодавства спрямовані на забезпечення законності й дисципліни у процесі регулювання і реалізації трудових та тісно пов’язаних із ними відносин, попередження правопорушень та їх усунення.

Поява нових організаційно-правових форм та соціальних інститутів, формування недержавної системи нагляду та контролю за дотриманням законодавства про працю підвищують значущість наукових досліджень загальнотеоретичних проблем у сфері захисту трудових прав працівників. Послідовність і комплексність реформування трудового законодавства залежатиме передусім від глибокого та всебічного аналізу, правильного розуміння та обґрунтування багатьох концептуальних засад формування й розвитку нагляду та контролю за дотриманням трудового законодавства.

На сучасному етапі окремим проблемним питанням захисту прав найманих працівників присвячені наукові праці Л. Лазора, В. Жернакова, В. Щербини та ін. Окремі питання нагляду та контролю у сфері трудових правовідносин розкриваються у працях Є. Поповича, І. Чумаченка. Проте ряд актуальних і практично значущих проблем у цій сфері потребують подальшої розробки, що і є метою даної статті.

В умовах економічної кризи, яку переживає весь світ і Україна зокрема, значно зросла кількість порушень трудових прав громадян. Скорочується чисельність працюючих за наймом, зростає безробіття. У зв’язку з цим відбувається інтенсивний перерозподіл трудових ресурсів із легального сектору економіки в «тіньовий». Розширення зайнятості в «тіньовому» секторі економіки супроводжується інтенсифікацією праці при низькій заробітній платі, порушенням норм законодавства про працю.

За останній час значно збільшилися випадки незаконних звільнень, несвоєчасна виплата заробітної плати на багатьох державних підприємствах має масовий характер, працівників направляють у вимушені неоплачувані відпустки. У приватному секторі економіки роботодавці не дотримуються вимог чинного трудового законодавства: трудові відносини не оформлюються в установленому законом порядку, порушуються вимоги Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП України) щодо робочого часу та часу відпочинку найманих працівників, умов, розмірів та строків виплати заробітної плати тощо. У зв’язку з цим зростає значення нагляду й контролю за дотриманням трудового законодавства.

У зв’язку з побудовою в Україні ринкової економіки поступово зменшується регулююча роль держави у трудових відносинах. Це має супроводжуватись посиленням її контролюючої та наглядової функцій, особливо на тій перехідний стадії, на якій перебуває суспільство. Безумовно, правове регулювання трудових і тісно пов’язаних з ними відносин повинно максимально перейти у договірну сферу, але централізоване регулювання цієї групи відносин в обмеженому вигляді повинно існувати у наданні певних гарантій працівникам з метою забезпечення їх соціального захисту. Такими гарантіями і є нагляд та контроль за дотриманням законодавства про працю.

У відповідності зі ст. 43 Конституції України, держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю [1]. У країні діє система соціальних державних органів, що здійснюють нагляд і контроль за дотриманням законодавства про працю саме для забезпечення реалізації цього конституційного положення. Таким чином, нагляд і контроль за дотриманням законодавства про працю є особливими та необхідними функціями правової, демократичної, соціальної держави. Нагляд та контроль за дотриманням законодавства про працю є одними з найважливіших гарантій захисту прав найманих працівників. Загальна мета контролю і нагляду, як відомо, полягає в тому, щоб виявляти фактичний стан справ у будь-якому процесі, порівнювати відповідність цього стану наміченим цілям і у разі необхідності застосовувати заходи коригування щодо приведення підконтрольного об’єкта до належного стану.