Коментар статті 228 ЦК України: «Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок»

С. О. Бородовський
кандидат юридичних наук, завідувач кафедри господарського та екологічного права Прикарпатського юридичного інституту Львівського державного університету внутрішніх справ

С. В. Томчишен
кандидат юридичних наук, керуючий партнер Юридичного товариства «Юрпайінтел»

Частиною 2 ст. 228 ЦК України передбачено нікчемність правочину, який порушує публічний порядок. Відповідно до ч. 1 цієї норми правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до п. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

При визнанні за коментованою нормою вчинюваних правочинів нікчемними необхідно враховувати, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (ч. 1 ст. 19 Конституції України). Разом з цим органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19 Конституції України). Правовий порядок в Україні полягає у проголошенні конституційної гарантії недоторканності людини і заборони застосування до неї примусу, не передбаченого законодавством. Це забезпечує її природне право на свободу і означає проголошення в Україні загально-дозвільного принципу в праві для людини, який сформувався в суспільстві і спрямований на тверде забезпечення юридичної рівності.

Визначити сутність публічного порядку можна тільки описовим способом, відповідно, під ним необхідно розуміти основоположну морально-етичну категорію, що забезпечує функціонування визнаних державою суспільних зв’язків та соціальну спрямованість механізмів їх регулювання. У вузькому розумінні публічний порядок можна розглядати як санкціоновану правом сферу реалізації учасниками правових відносин своїх суб’єктивних прав та виконання покладених на них юридичних обов’язків.

За загальним правилом, правочин вважається вчиненим, якщо учасник цивільних відносин дотримав усіх вимог, які передбачені законом (погодження істотних умов, мовчання тощо), або на безпосереднє виконання якого вчинено відповідні дії. Однак такий правочин не створює юридичних наслідків, якщо він здійснений з метою, що суперечить публічному порядку.

Тому будь-які дії, наприклад, щодо здійснення односторонніх правочинів, укладення договорів або їх зміна, припинення чи виконання, які вчиняються з метою, завідомо спрямованою проти публічного порядку, знаходяться поза правом і ним не регулюються. Закон не регулює вказані відносини і, встановлюючи нікчемність таких дій, законодавець передбачає що вони не впливають на динаміку цивільних відносин і не створюють жодних правових наслідків. Такі дії не є правочинними, оскільки правочин завжди є правомірною дією учасника цивільних відносин.

Дія, що порушує публічний порядок, не створює матеріальних регулятивних цивільно-правових відносин, відповідно, на її основі не можуть виникнути і процесуальні відносини, що за своїм характером є допоміжними до матеріальних. Таким чином, правовий захист не надається жодним правам чи інтересам, які могли б виникнути з дії, що порушує публічний порядок.

Порушення публічного порядку не допускається також в інших випадках, наприклад, на прохання іноземного суду під час виконання доручення процесуальні дії можуть вчинятися із застосуванням права іншої держави, якщо таке застосування не суперечить законодавству України та її публічному порядку (п. 2 ст. 415 ЦПК України). Так, підставою для відмови у задоволенні клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду є те, що виконання рішення загрожує інтересам України (підп. 7 п. 2 ст. 396 ЦПК України) тощо.