Окремі питання місця нотаріату в системі цивільно-правових інститутів

С. О. Бородовський
кандидат юридичних наук, завідувач кафедри цивільного права Прикарпатського юридичного інституту Львівського державного університету внутрішніх справ, партнер Юридичного товариства «Юрпайінтел», адвокат

Належне функціонування правових механізмів є запорукою якісної реалізації суб’єктивних прав та юридичних обов’язків учасників цивільних відносин і здійснення охорони та захисту законних інтересів. Правовий механізм — це міжгалузевий юридичний інститут, зміст якого виражається в єдності таких елементів, як встановлення правового статусу особи, надання життєвим фактам значення юридичних фактів, встановлення моделей правовідносин, встановлення міри правової охорони і юридичної відповідальності [1; 2]. У теорії права механізм правового регулювання розглядається як спосіб функціонування і система засобів впливу [3] або як система правових засобів, за допомогою яких здійснюється упорядкування суспільних відносин відповідно до мети і завдань правової держави [4]. Отже, механізм цивільно-правового регулювання — це система правових засобів, за допомогою яких здійснюється упорядкування цивільно-правових відносин відповідно до мети і завдань правової держави.

На підставі зазначеного правочин необхідно розглядати як елемент механізму правового регулювання. При цьому підкреслимо, що метою механізму правового регулювання є забезпечення безперешкодного руху інтересів суб’єктів до цінностей, а сам механізм правового регулювання є системою послідовно організованих правових засобів щодо подолання перешкод на шляху задоволення інтересів суб’єктів права [5]. Тому ми розглядаємо правочин і як засіб досягнення правового результату, що є бажаним для суб’єкта цивільних відносин. Правочин є дією, важливою для права, оскільки він регулюється, забезпечується і захищається цивільним правом.

Важливою для правочинних відносин, а в окремих випадках, необхідною для виникнення та забезпечення цивільних прав і юридичних обов’язків, а також для захисту законних інтересів є взаємодія інституту правочину з інститутом нотаріату. Однак розгляд функцій нотаріату можливо здійснити з двох протилежних позицій, по-перше, як реалізацію приватноправової функції у відносинах між юридично рівними, не підпорядкованими один одному учасниками цивільних відносин, по-друге, як реалізацію публічно-правової функції цього органу.

Втім, на нашу думку, нотаріат є приватноправовим органом, зміст діяльності якого полягає у наданні юридичної вірогідності правочинам. Однак така позиція зустрічає активний супротив і часто заперечується в юридичній літературі. Визначена проблема не є характерною виключно для цивільно-правової доктрини України. Вона є досить актуальною і для цивільного права Російської Федерації. Так, Голова Рахункової палати РФ С. В. Степашин вказує, що основною проблемою нотаріату є його перебування під методичним керівництвом органів державної виконавчої влади. Такий дуалізм, на його думку, є причиною багатьох проблем і колізій у питаннях правового регулювання нотаріальної діяльності [6]. Сучасне підзаконне нормативне регулювання діяльності нотаріату України, що санкціонує вказаний методичний вплив органів державної виконавчої влади на правовий інститут правочину, суперечить не тільки Конституції України, а головне, воно суперечить сутності, місцю і його ролі в системі права України, юридичній природі та історичному розвитку інституту нотаріату. Адже функцією нотаріуса романо-германської системи права є встановлення відповідності волі особи її волевиявленню, з метою створення безспірного документа в системі превентивного правосуддя [7], коли нотаріусом здійснюється захист прав особи, або забезпечення охорони дійсних намірів особи, тобто її законного інтересу.

З огляду на це, на нашу думку, суперечливою є позиція, відповідно до положень якої нотаріуси розглядаються як публічні посадові особи, які отримують повноваження від держави, реалізують їх від імені держави та під її контролем [8]. Або ж позиція про те, що нотаріуси — це незалежні представники держави [9].