Узагальнення судової практики розгляду господарських справ, пов’язаних із земельними відносинами (за матеріалами справ, розглянутих господарськими судами Дніпропетровської та Кіровоградської областей у 2006-2008 роках)
(Закінчення, початок у № 4 (17) та продовження у № 5 (18) 2009) О. С. Євстигнєєв
суддя Дніпропетровського апеляційного господарського суду 5. Спори про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки (у т. ч. з приведенням земельної ділянки у попередній стан або знесенням самовільно збудованих об’єктів нерухомості). Загальна кількість розглянутих справ — 580, у тому числі: за 2006 р. — 194; за 2007 р. — 211; за 2008 р. — 175. Судами першої інстанції прийнято рішень про задоволення позову — 252, відмовлено в позові повністю або частково — 135; припинено провадження — 142; залишено позов без розгляду — 51. В апеляційному порядку переглянуто 113 судових рішень, із них: залишено без змін — 78; скасовано повністю або частково і прийнято нове рішення — 30; скасовано повністю або частково і припинено провадження — 4; змінено рішення — 1. У касаційному порядку переглянуто 26 судових рішень, з них: залишено рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін — 15; скасовано рішення першої інстанції та постанову апеляційної інстанції і справу передано на новий розгляд — 6; залишено в силі одне із раніше прийнятих рішень — 5. Земельний кодекс України не містить поняття «самовільно зайнята земельна ділянка», тому при з’ясуванні його змісту слід враховувати положення ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», у якій самовільне зайняття земельних ділянок визначається як «будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними». Наведене визначення, на нашу думку, є невдалим і сприяє встановленню практики, за якою використання земельної ділянки, щодо якої прийнято рішення про її надання, але без правоустановчих документів, не вважається самовільним захопленням такої земельної ділянки. Зокрема щодо цього питання у листі Держкомзему України від 11.11.2008 № 14-174/12991 «Щодо застосування терміна "самовільне зайняття земельної ділянки"» висловлюється думка, за якою за відсутності правоустановчих документів, але за наявності «рішення відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу у власність або надання у користування (оренду) земельної ділянки чи відповідного правочину» відповідна особа не може вважатися такою, що вчинила самовільне зайняття. Однак, така позиція не відповідає іншим нормам земельного законодавства. Так, ст. 125 ЗК України передбачає, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації, а право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Окрім цього ЗК України ставить правомірність використання земельної ділянки в залежність від встановлення її меж у натурі (на місцевості) та державної реєстрації правопосвідчуюючого документа.
|
