Проблеми визначення підвідомчості спорів загальним, адміністративним та господарським судам

М. А. Шіляк
заступник голови господарського суду Івано-Франківської області

У зв’язку із запровадженням у 2006 році Кодексу адміністративного судочинства України (далі — КАС України) значна частина правових спорів, пов’язаних із публічно-правовими відносинами, перейшла від господарської юрисдикції до адміністративної. Із початком діяльності адміністративних судів надзвичайно гостро постала проблема розмежування окремих видів судової юрисдикції, насамперед між адміністративними та господарськими судами. На цей час існує небезпека переведення цієї проблеми у практичну площину, коли кожний суддя практично на власний розсуд визначатиме критерії, за якими слід приймати або не приймати справу до розгляду залежно від юрисдикції суду. Наведена проблема обмежила також право доступу особи до правосуддя, що суперечить одній з основних причин запровадження КАС України — надання особам більш широких можливостей захисту своїх прав у публічних відносинах.

Певною мірою ситуація, що склалась із розмежуванням підвідомчості спорів між судами, не узгоджується із положеннями ч. 2 ст. 124 Конституції України, згідно з якою юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Існуюча сьогодні проблема розмежування юрисдикції судів приводить до суттєвого затягування розгляду справ.

Наприклад, у серпні 2004 року позивач — Акціонерне товариство закритого типу «Агрофірма «К» в особі ліквідаційної комісії — звернувся з позовом до господарського суду Івано-Франківської області до виконавчого комітету Коломийської міської ради, треті особи — фірма «Н», фірма «Є», про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Коломийської міської ради № 149 від 16.05.1995 року. Постановою господарського суду ІваноФранківської області від 03.04.2006 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 18.12.2006 року, позов задоволено. У липні 2007 року МПП «К», не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, звернулося до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18.12.2007 року зазначені судові рішення залишено без змін. Вирішуючи справу, суди виходили з того, що вона є адміністративною. Не погоджуючись із вказаними рішеннями, МПП «К» подало касаційну скаргу до Верховного Суду України, в якій скаржник просив ухвалені у справі судові рішення скасувати і направити справу на новий розгляд із підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції тієї самої норми права.

Постановою Верховного Суду України від 26.08.2008 року скаргу МПП «К» задоволено, постанову господарського суду Івано-Франківської області від 03.04.2006 року, постанову Львівського апеляційного господарського суду від 18.12.2006 року, ухвалу Вищого адміністративного суду України від 18.12.2007 року скасовано, провадження в адміністративній справі закрито, справу направлено для її розгляду до господарського суду ІваноФранківської області. При цьому Верховний Суд України виходив із такого: відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції — це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. Із матеріалів справи видно, що спір фактично зводиться до вирішення питання про право власності на спірне майно, на яке вимоги про право, окрім сторін, заявляє і третя особа, яка не була залучена судом до участі у справі. Таким чином, Верховний Суд України вказав, що спір має приватноправовий, а не публічно-правовий характер, він не пов’язаний безпосередньо зі здійсненням владних (управлінських) повноважень і не підпадає під визначення справи адміністративної юрисдикції. Компетенція адміністративних судів, визначена у ст. 17 КАС України, на цей спір не поширюється.