Порядок вчинення (укладання) значних правочинів акціонерним товариством

К. А. Карчевський
доцент кафедри правових основ підприємницької діяльності Харківського національного університету внутрішніх справ, кандидат юридичних наук

Включення до Закону України «Про акціонерні товариства» [1] (далі — Закон про АТ) положень про значний правочин обумовило не тільки необхідність загальнотеоретичного осмислення поняття значного правочину, а й потребу в аналізі юридичної природи цього правового інституту та ознак значного правочину з точки зору правильного й ефективного його практичного застосування в діяльності акціонерних товариств. Спроби цього вже були зроблені нами раніше в інших публікаціях з цієї тематики [2; 3; 4]. Зокрема, у наведених статтях було зроблено загальний огляд законодавства, судової практики та юридичної доктрини, які наразі склалися щодо значних правочинів в Україні, а також у Російській Федерації, де поняття значного правочину (російською — «крупной сделки») було введене в законодавство про акціонерні товариства набагато раніше, ніж в Україні.

На цей час у такому контексті особливу увагу привертає також і питання щодо самого порядку вчинення (укладання) значних правочинів. Сьогодні питанням правового врегулювання, у тому числі й порядку укладання, значних правочинів АТ в юридичній літературі приділяється чимало уваги як серед науковців, так і практиків у галузі корпоративного права. За часів реформування та вдосконалення законодавства про господарські товариства це питання залишається вкрай актуальним, про що свідчить досить значна кількість присвячених йому публікацій. Зокрема, серед них роботи: Т. Бондар [5, с. 43–48], М. Бєлкіна [6, с. 109–118], О. Розгон [7], Р. Ахметова [8], В. Бєлік [9], П. Пантелєєва [10], С. Томчишена [11, с. 98–104]. Також цим питанням було присвячено окремі розділи у багатьох підручниках, посібниках та монографіях із корпоративного та акціонерного права [12, с. 284–306; 13, с. 354–380; 14, с. 489–503, 15; 16, с. 113–117; 17, с. 104–108]. До наведеного переліку можна додати також і присвячені правовому режиму значних угод АТ офіційні документи як центральних державних органів влади та управління, так і недержавних організацій, зокрема, серед них: Рекомендації з найкращої практики корпоративного управління для акціонерних товариств України [18], на основі яких наразі конкретними АТ розробляються власні кодекси корпоративного управління; Лист НБУ «Щодо окремих питань застосування банківського законодавства» [19]; Кодекс корпоративного управління, що застосовується в РФ [20] та ін.

Приступаючи безпосередньо до характеристики порядку вчинення значних правочинів в АТ, передусім необхідно: 1) встановити, які органи та посадові особи АТ можуть та повинні брати участь у цьому процесі; 2) з’ясувати, якими актами встановлюється їх компетенція (повноваження) щодо вчинення таких правочинів; 3) з’ясувати, у чому саме полягають їх компетенція та обсяг повноважень щодо вчинення значних правочинів; 4) визначити основні етапи вчинення значних правочинів та з’ясувати зміст кожного з них; 5) з’ясувати порядок підготовки та прийняття рішень про вчинення значних правочинів відповідними органами і посадовими особами АТ; 6) визначити момент вчинення правочину, порядок його оформлення (документування) тощо. Окрім цього, варто порівняти порядок укладання значних правочинів із загальними вимогами щодо вчинення правочинів та укладання цивільних і господарських договорів та співвіднести вимоги, які встановлені щодо укладання значних правочинів, із вимогами, що встановлені для окремих видів правочинів. Як вже зазначалося вище, у цій статті буде розглянуто деякі аспекти, що пов’язані зі вчиненням значних правочинів АТ.

Оскільки значний правочин — це різновид правочину, то він має відповідати загальним вимогам щодо вчинення правочину. Виходячи зі змісту ст. 203 ЦК, для будь-якого правочину є характерним: 1) наявність волі особи, що вчиняє правочин, яка спрямована на встановлення, зміну або припинення певних цивільних прав та обов’язків; 2) адекватне вираження такої волі у здатному для сприйняття волевиявленні вказаної особи, що втілюється у певній формі. Для двосторонніх правочинів (договорів) є властивим, що вказані вище ознаки характерні для обох сторін. При цьому волевиявлення сторін має бути взаємними та узгодженим стосовно всіх умов правочину (договору). Також важливим є й те, що учасники правочину повинні мати необхідний для вчинення цього правочину обсяг цивільної правосуб’єктності. Оскільки в даному разі стороною правочину виступає АТ, яке є юридичною особою, виникає необхідність у встановленні, в яких випадках можна говорити про наявність у такого суб’єкта волі на вчинення даного правочину; які дії та яких осіб вказують на її наявність; якої форми набуває відповідне волевиявлення, щоб з неї однозначно випливав зміст дійсної волі АТ тощо.