Окремі питання судової практики при розгляді справ про повернення банківського вкладу (депозиту)

А. О. Замченко
кандидат юридичних наук, помічник заступника голови суду, голови судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області, викладач Сумської філії Харківського національного університету внутрішніх справ

Ні для кого не буде відкриттям, що внаслідок розвитку кризових явищ в економіці та панічних настроїв серед населення спостерігається значний відтік коштів клієнтів банків, що призвело до дефіциту високоліквідних коштів. Як результат левова частка банків порушує свої грошові зобов’язання, пов’язані з видачею депозитів та відсотків по них. І це стосується не лише тих депозитів, по яких не минув строк дії договору банківського вкладу, а й тих, строк по яких закінчився.

Захистити свої порушені права вкладники можуть шляхом звернення до суду з позовом про стягнення суми вкладу, нарахованих відсотків, а також застосування штрафних санкцій, а саме: інфляційних нарахувань за весь час прострочення виконання грошового зобов’язання та трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором.

За загальним правилом, позови до юридичних осіб пред’являються в суд за їх місцезнаходженням (ч. 2 ст. 109 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі — ЦПК України). Відповідно до ст. 93 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV (далі — ЦК України) місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

Крім того, згідно з п. 7 ст. 110 ЦПК України позови, що виникають із діяльності філії або представництва юридичної особи, можуть пред’являтися також за їх місцезнаходженням. З огляду на положення ст. 23 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 року № 2121-III та пункту 10.7 Положення про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття їх філій, представництв, відділень, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 31 серпня 2001 року № 375, відділення банків виконують функції та операції, передбачені положенням про відділення та на підставі дозволу, наданого компетентним органом банку у межах отриманих банком банківської ліцензії та письмового дозволу (у тому числі в межах отриманого філією, якій підпорядковується відділення, дозволу банку, погодженого з Національним банком).

Крім того, на відносини, які виникають із договорів про банківські вклади, поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року № 1023-XII, що вбачається із роз’яснень, наданих Пленумом Верховного Суду України в абз. 2 п. 2 постанови «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» від 12 квітня 1996 року № 5, згідно з яким до відносин, які регулюються цим Законом, належать, зокрема, ті, що виникають …із договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян (у тому числі про надання кредитів, відкриття і ведення рахунків, проведення розрахункових операцій, приймання і зберігання цінних паперів, надання консультаційних послуг). Згідно з ч. 5 ст. 110 ЦПК України позови про захист прав споживачів можуть пред’являтися також за місцем проживання споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору. Отже, позивач (вкладник) має право подати позов як за своїм місцем проживання, так і за місцезнаходження відділення, представництва банку, в якому було укладено договір банківського вкладу.

Так, наприклад, ухвалою судді Зарічного районного суду м. Суми від 6 липня 2009 року було відкрито провадження у справі за позовом Д. до банку про стягнення коштів за договором банківського вкладу. Зазначену ухвалу банк оскаржив у апеляційному порядку з тих підстав, що суддею були порушені правила підсудності. Апелянт просив ухвалу судді місцевого суду скасувати, а справу передати за місцезнаходженням банку — юридичної особи, тобто до Печерського районного суду м. Києва. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області від 25 серпня 2009 року апеляційну скаргу банку відхилено, а ухвалу судді Зарічного районного суду м. Суми від 6 липня 2009 року про відкриття провадження у справі залишено без змін з тих підстав, що позивач звернувся до суду з позовом за місцезнаходженням відділення банку, з яким було укладено договір банківського вкладу [1].

При зверненні до суду з позовною заявою позивачі повинні оплатити лише 120 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи [2, п. 1], оскільки відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» споживачі за позовами, що пов’язані з порушенням їх прав, звільнені від сплати судового збору [3]. Відповідно до п. 37 ч. 1 ст. 4 зазначеного Декрету від сплати державного мита звільняються також громадяни — за позовами про відшкодування збитків, завданих неповерненням у терміни, передбачені договорами або установчими документами, грошових та майнових внесків, які були залучені до акціонерних товариств, банків, кредитних установ, довірчих товариств та інших юридичних осіб, які залучають кошти та майно громадян.

Цивільним законодавством України встановлена відповідальність боржника (у нашому випадку банку) за невиконання ним грошового зобов’язання. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Так, наприклад, рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 21 травня 2009 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 27 серпня 2009 року та ухвалою судді Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року, на підставі вказаної вище норми закону стягнуто з Кредитної спілки «С» на користь позивача 30814 грн грошового вкладу, 7844 грн 73 к. — процентів за користування коштами, 889 грн 15 к. — індексу інфляції, 270 грн 08 к. — відсотків від суми простроченої заборгованості [4].

При цьому слід враховувати, що положення ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції не поширюються на ті випадки, коли вклад було внесено в іноземній валюті, оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) — це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті — гривні.

Так, рішенням Староміського районного суду м. Вінниці від 1 жовтня 2009 року в справі № 22-ц-2845 частково задоволено позов О. до ТОВ «У» про стягнення суми банківського вкладу та відсотків по ньому, суми збитків, відшкодування моральної шкоди. Постановлено стягнути з відповідача на користь позивача 36941 долар США боргу за депозитним договором, 3713 грн — три проценти річних від простроченої суми, 13843 грн — сума втрат від інфляції. Вирішено питання щодо судових витрат.

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області від 26 листопада 2009 року вказане вище рішення суду першої інстанції в частині стягнення 13843 грн 52 к. втрат від інфляції скасовано та постановлено нове рішення про відмову в задоволенні зазначеної позовної вимоги. Постановляючи це рішення, апеляційний суд виходив із такого.

Згідно з наказом Державного комітету статистики України «Про затвердження методики розрахунку базового індексу споживчих цін» від 27 липня 2007 року № 265 та наказу від 14 листопада 2006 року № 519 «Про затвердження методологічних положень щодо організації статистичного спостереження за змінами цін (тарифів) на споживчі товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін» інфляцією є зростання загального рівня цін на товари і послуги протягом певного періоду часу; знецінювання грошей і безготівкових коштів, що супроводжується зростанням цін на товарні послуги. Відповідно до ч. 1 ст. 99 Конституції України та ч. 1 ст. 192 ЦК України грошовою одиницею України є гривня. Розрахунок між резидентами на території України проводяться у гривнях, а тому інфляція поширюється лише на національну валюту, тобто гривню. Враховуючи, що позивач розмістив на депозитному рахунку кошти в іноземній валюті — доларах США, інфляційних втрат він не зазнав, а тому суд першої інстанції безпідставно стягнув суму боргу з урахуванням індексу інфляції [5].

Непоодинокими є випадки звернення до суду вкладників із позовами про відшкодування моральної шкоди, завданої невиконанням або неналежним виконанням договорів банківського вкладу (депозиту). Оскільки законодавством про договір банківського вкладу відшкодування моральної шкоди не передбачено, а п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено право споживачів на відшкодування моральної (немайнової) шкоди лише у разі заподіяння небезпечною для життя і здоров’я людей продукцією (виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб) у випадках, передбачених законодавством, то право на відшкодування моральної шкоди, завданої невиконанням умов договору банківського вкладу, буде виникати лише у тих випадках, коли її відшкодування передбачено самим цим договором.

Так, рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 7 грудня 2007 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області від 12 лютого 2008 року, позов О. до ТОВ «У» про стягнення коштів за договором банківського вкладу, відшкодування моральної шкоди задоволено. Постановлено стягнути з банку на користь позивача 7668 грн 62 к. у рахунок відшкодування майнової шкоди, 4000 грн — моральної шкоди. Вирішено питання щодо судових витрат. Із таким рішенням місцевого та апеляційного судів колегія суддів судової палати у цивільних справах Верховного Суду України не погодилася, зазначені судові рішення в частині стягнення з ТОВ «У» на користь О. моральної шкоди 15 жовтня 2008 року скасувала та постановила нове рішення про відмову в задоволенні вказаної позовної вимоги. Це рішення Верховний Суд України мотивував так.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову в частині відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що невиконанням відповідачем своїх зобов’язань за договором банківського вкладу позивачу було завдано моральної шкоди, яка відповідно до ст. 1167 ЦК України підлягає відшкодуванню.

При цьому суди не взяли до уваги те, що зазначена норма закону регулює позадоговірні відносини, а тому не поширюється на спірні договірні відносини. Відповідно до ст. 611 ЦК України в разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування моральної шкоди. Наслідки порушення договору встановлені у ст. 625 ЦК України, яка не передбачає відшкодування моральної шкоди. Спеціальним законом, тобто Законом України «Про банки і банківську діяльність», її відшкодування також не передбачено. Не йдеться про відшкодування моральної шкоди у разі порушення договору банком і в укладеному між сторонами договорі банківського вкладу. Виходячи з викладеного, на порушення зазначених вимог закону суди безпідставно стягнули з відповідача моральну шкоду [6].

У випадку, коли вкладник заявляє вимогу лише про стягнення суми вкладу та нарахованих відсотків, останній на підставі п. 1 ч. 1 ст. 96 ЦПК України має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу, яка подається до суду за вказаними вище правилами підсудності. При цьому заявник повинен оплатити не 120 грн, а лише 30 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи.

Коли ж заявником порушується питання про стягнення штрафних санкцій, процентів, збитків, що передбачені законом, а не самим договором, оскільки ця сума з боржником не погоджується та залежить від багатьох складових, які в наказному провадженні не можуть бути досліджені, бо вона є спірною, до суду необхідно звертатися з позовною заявою [7].

У той же час слід пам’ятати, що станом на 1 лютого 2010 року з метою унеможливлення операцій банків, які збільшують їх витратну частину, забезпечення схоронності активів та капіталу, збільшення їх прибутковості та платоспроможності Національним банком України у сімнадцяти банках призначена тимчасова адміністрація [8]. Тимчасову адміністрацію в банках призначено строком на 1 рік, а з метою створення сприятливих умов для відновлення фінансового стану банків уведено мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на 6 місяців.

Для вкладників уведення тимчасової адміністрації Національного банку України та мораторію означає, що протягом строку дії останнього вони не зможуть отримати свої вклади навіть у тих випадках, коли строк депозиту закінчився або було ухвалено рішення про стягнення з банку на користь вкладника грошову суму.

Так, рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 13 квітня 2009 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області від 8 липня 2009 року, на часткове задоволення позову О. до «А» про повернення банківського вкладу було постановлено стягнути з банку на користь позивачки за договором банківського вкладу «Особливий» 769 грн 60 к. пені за кожний день прострочення за період з 5 жовтня 2008 року до 3 березня 2009 року, 4632 грн 40 к. — три проценти річних, 41943 грн — сума інфляційних нарахувань. Вирішено питання щодо судових витрат.

Ухвалюючи такі рішення у частині стягнення з банку пені, трьох процентів річних та індексу інфляції, суд першої інстанції виходив з доведеності факту прострочення відповідачем грошового зобов’язання та з умов договору, укладеного між сторонами, і керувався вимогами статей 526, 625 ЦК України, згідно з якими зобов’язання повинне виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства; боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора повинен сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Із такими рішеннями судів у частині задоволення позовних вимог О. про стягнення із ЗАТ «А» на її користь пені за кожний день прострочення платежу, трьох процентів річних від суми депозиту, індексу інфляції колегія суддів судової палати у цивільних справах Верховного Суду України не погодилася та 23 грудня 2009 року постановила нове рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог із таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 року № 2121-ІІІ банк не відповідає за невиконання або несвоєчасне виконання зобов’язань у разі оголошення мораторію на задоволення вимог кредиторів, зупинення операцій по рахунках, арешту власних коштів банку на його рахунках уповноваженими органами державної влади. Відповідно до вимог ст. 85 зазначеного Закону Національний банк України під час здійснення тимчасової адміністрації має право повністю або частково на строк не більше ніж три місяці ввести мораторій на задоволення вимог кредиторів банку.

Протягом мораторію не нараховуються неустойка (штраф, пеня), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов’язань перед кредиторами та зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів). З моменту закінчення дії мораторію на задоволення вимог кредиторів неустойка (штраф, пеня), а також суми завданих збитків, які банк зобов’язаний відшкодувати кредиторам за грошовими зобов’язаннями, можуть бути заявлені до сплати в розмірах, що існували на дату введення мораторію, якщо інше не передбачено цим Законом. З моменту закінчення дії мораторію нарахування неустойки (штрафу, пені), інших економічних санкцій поновлюється (а щодо зобов’язань, які виникли під час дії мораторію, — розпочинається) за невиконання чи неналежне виконання зобов’язань перед кредиторами [9].

Література
1. Архів Апеляційного суду Сумської області за 2009 рік. Справа № 22-ц-1106.
2. Розміри витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов’язаних з розглядом цивільних та господарських справ, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1258, у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 05 серпня 2009 року № 825 // Офіц. вісн. України. — 2009. — № 59. — Ст. 2087.
3. Про державне мито [Електронний ресурс]: Декрет Кабінету Міністрів України від 12 лютого 1993 року // Офіційний веб-сайт Верховної Ради України. — Режим доступу: www.rada.gov.ua.
4. Єдиний державний реєстр судових рішень [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/7418729.
5. Єдиний державний реєстр судових рішень [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/7009333.
6. Єдиний державний реєстр судових рішень [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/2346492.
7. Практика розгляду судами цивільних справ у наказному провадженні [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/0/2A588DD61838F27BC22573 DF0033FF3A?OpenDocument&CollapseView&RestrictToCategory= 2A588DD61838F27BC22573DF0033FF3A&Count=500&.
8. [Електронний ресурс]. — http://www.prostobank.ua/spravochniki/banki.
9. Єдиний державний реєстр судових рішень [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/7462424.