Актуальні питання забезпечення безпеки бізнесу у випадках прийняття судових рішень про припинення державної реєстрації господарських товариств

Л. М. Бєлкін
Голова Правління ЗАТ «Біт» (Донецька область), кандидат технічних наук

Останнім часом спори про припинення державної реєстрації господарських товариств є досить поширеними в судовій практиці. Поряд із судовими спорами за позовами їх учасників (засновників), які за своєю підвідомчістю розглядаються господарськими судами як спори, що випливають із корпоративних відносин, сьогодні значна кількість судових справ про припинення державної реєстрації господарських товариств розглядається в адміністративних судах, якщо однією зі сторін є суб’єкт владних повноважень [1]. Зокрема, серед них і справи, які порушуються адміністративними судами за позовами державного реєстратора або органів прокуратури, що виступають в інтересах держави, які вона «має в корпоративних правовідносинах». На жаль, при поданні суб’єктами владних повноважень подібних позовів не враховується, що їх інтерес зводиться лише до забезпечення легітимності створення господарських товариств та контролю за дотриманням ними у своїй діяльності чинного законодавства, порушення якого лише у прямо визначених законом випадках є підставою для застосування до них з боку держави санкцій у вигляді припинення їхньої діяльності.

У багатьох випадках через брак належного досвіду, на відміну від господарських судів, у яких протягом не одного десятка років сформувалася усталена практика розгляду зазначеної категорії судових спорів, в адміністративних судах при розгляді справ про припинення діяльності господарських товариств припускаються помилок та неоднозначного застосування законодавства про господарські товариства. Це не тільки є загрозою стабільній господарській діяльності, а й створює умови для зловживання суб’єктами владних повноважень процесуальним правом на звернення до суду з вимогою про припинення діяльності господарських товариств, а в деяких випадках — і до безпідставного припинення діяльності та скасування державної реєстрації господарських товариств за рішенням суду.

У зв’язку з цим питання про припинення судом діяльності господарських товариств та скасування їх державної реєстрації за позовами суб’єктів владних повноважень сьогодні є вкрай актуальним і потребує особливої уваги як з боку юристів-практиків, так і суддів при вирішенні спорів зазначеної категорії.

Так, аналіз судової практики у справах про припинення діяльності господарських товариств та скасування їх державної реєстрації свідчить, що суб’єкти владних повноважень при зверненні до адміністративних судів, як правило, висувають такі позовні вимоги: визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації підприємства-відповідача у формі товариства з обмеженою відповідальністю; визнання недійсними установчих документів підприємства-відповідача у формі товариства з обмеженою відповідальністю з моменту його реєстрації та свідоцтва про державну реєстрацію з моменту його видачі; визнання недійсним запису про державну перереєстрацію підприємства-відповідача з моменту його перереєстрації та свідоцтва про державну перереєстрацію з моменту його видачі; визнання недійсними установчих документів підприємства-відповідача з моменту його реєстрації та свідоцтва про державну реєстрацію з моменту його видачі; визнання недійсною реєстрацію випуску акцій підприємства-відповідача з моменту внесення інформації про неї до Загального реєстру випуску цінних паперів; визнання недійсним свідоцтва про реєстрацію випуску акцій підприємства-відповідача з моменту його видачі; припинення державної реєстрації підприємства-відповідача тощо.

Трапляються випадки, наприклад, коли подібні позовні вимоги мотивуються тим, що при державній реєстрації юридичних попередників відповідних ВАТ — однойменних товариств з обмеженою відповідальністю (ТОВ), які згодом були перетворені у ВАТ, засновники цих ТОВ не внесли до державної реєстрації ТОВ свої частки статутного фонду (30 % або 50 %), яка у період їх створення вимагалася законодавством. При розгляді позовів суб’єктів владних повноважень, заявлених із цих підстав, суди іноді задовольняють такі позови, встановивши, що при державній реєстрації юридичних попередників ВАТ (а саме ТОВ, які в подальшому були перетворені у ВАТ) до дати проведення державної реєстрації засновники ТОВ не вносили в повному обсязі необхідну частку статутного фонду (капіталу). При цьому в таких випадках суди, як правило, виходять з того, що державна реєстрація ТОВ здійснювалася з порушенням ч. 3 ст. 144 Цивільного кодексу України (далі — ЦКУ) та ч. 4 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», та з цих підстав скасовують державну реєстрацію ВАТ, які було створено шляхом перетворення таких ТОВ. Однак при цьому судами не звертається увага на те, що в цих випадках на дату звернення суб’єкта владних повноважень до суду саме ТОВ унаслідок перетворення у ВАТ вже не існує, тобто його діяльність припинено.

Таким чином, можна констатувати, що в наведених випадках рішення суду про припинення ВАТ ухвалюється лише з підстав порушень, які були допущені не при його створенні, а ще при створенні та державній реєстрації його попередника, якого на дату винесення рішення вже не існує. Даючи оцінку таким рішенням, можна говорити, що вони ухвалюються без врахування того, чи здійснювалось відповідно до вимог чинного законодавства створення ВАТ та чи допускалися саме при його створенні порушення, що не можуть бути усунуті. Адже згідно із п. 2 ч. 1 ст. 110 ЦКУ тільки такі порушення є належною підставою для винесення судом відповідного рішення, а їх відсутність виключає можливість ліквідації юридичної особи за рішенням суду.