Поділ корпоративних прав між подружжям

О. М. Великорода

кандидат юридичних наук, завідувач кафедри судочинства юридичного факультету Прикарпатського інституту Львівського державного університету внутрішніх справ

Сьогодні правове регулювання корпоративних правовідносин є однією з найбільш пріоритетних сфер правового регулювання як у законодавстві України, так і в законодавстві зарубіжних країн, у зв’язку з чим різко зросла кількість досліджень, присвячених проблемам корпоративного права. Останніми роками було прийнято ряд законодавчих актів, які суттєво покращили правове регулювання корпоративних правовідносин. Утім слід зауважити, що вітчизняне законодавство недостатньо повно та чітко регулює окремі питання, що призводить до неоднакового тлумачення та застосування судами корпоративного законодавства. А це, в свою чергу, є причиною численних помилок при розгляді судами корпоративних спорів, високої питомої ваги скасованих та змінених судових рішень1. Безумовно, після внесення змін до законодавства, роз’яснень Верховного Суду України та Вищого господарського суду України кількість помилок при розгляді судами корпоративних спорів значно зменшилася, проте і сьогодні залишається цілий ряд питань, на які неможливо дати однозначної відповіді без удосконалення правового регулювання корпоративних правовідносин. Одним із таких є питання щодо поділу корпоративних прав між подружжям після розірвання шлюбу.

Вирішення цього питання передусім пов’язане із з’ясуванням юридичної природи самого поняття «корпоративні права» та їх місця в системі об’єктів цивільних прав. Так, у Цивільному кодексі не виділяється окремо такий об’єкт, як корпоративні права. Однак, ст. 167 Господарського кодексу до корпоративних прав віднесено права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами [2]. Отже, згідно із цією нормою до корпоративних прав належать: а) участь в управлінні господарською організацією; б) отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації; в) отримання певної частки активів у разі ліквідації господарської організації. Такі ж правомочності передбачені і в п. 1.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» [3]. Водночас слід зауважити, що згідно зі ст. 61 Сімейного кодексу, об’єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути тільки майно [4]. Таким чином, потрібно перш за все з’ясувати, чи є майном корпоративні права. Згідно зі ст. 177 Цивільного кодексу, об’єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага [5]. Аналізуючи цю норму, можна зробити висновок, що корпоративні права не згадуються прямо серед об’єктів цивільних прав, а це означає, що вони лише можуть входити до одного з перелічених вище об’єктів.

Разом з цим у ч. 1 ст. 100 Цивільного кодексу зазначається, що право участі у товаристві є особистим немайновим правом і не може окремо передаватися іншій особі [5]. Варто зазначити, що ця норма є дещо суперечливою, оскільки право участі в товаристві як одна з правомочностей корпоративних прав може передаватись іншим особам. Крім цього, дана стаття суперечить і ст. 269 Цивільного кодексу, в якій зазначається: а) особисті немайнові права фізичної особи не мають економічного змісту, але право на управління господарською організацією має економічний зміст, оскільки таке управління здійснюється з метою отримання прибутку; б) особисті немайнові права тісно пов’язані з фізичною особою, фізична особа не може відмовитися від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав, особистими немайновими правами фізична особа володіє довічно [5], у той же час право управління господарською організацією, як і інші правомочності, які входять у зміст корпоративних прав, можуть бути відчужені. Таким чином, здійснюючи комплексний аналіз норм Цивільного кодексу, можна зробити висновок, що корпоративні права, у тому числі право на участь в управлінні як одна з правомочностей корпоративних прав, не належать до особистих немайнових прав.

Водночас у ст. 190 Цивільного кодексу зазначається, що майном як особливим об’єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки [5]. Враховуючи те, що право на участь в управлінні має майновий характер, оскільки здійснюється з метою отримання прибутку, то й інші правомочності, що охоплюються поняттям «корпоративні права», також є майновими. На підставі цього можна зробити висновок, що корпоративні права належать до майна (у розумінні ст. 190 Цивільного кодексу). Такої ж думки дотримуються і ряд інших вчених, зокрема В. М. Кравчук, аналізуючи правову природу корпоративних прав, також зазначає, що корпоративні права є майном [6, с. 261―262].