Проблеми, які виникають при розширенні прав міноритаріїв

О. С. Таран

магістрантка Юридичного інституту Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника

Інтенсивний розвиток корпоративного законодавства, зокрема прийняття Закону «Про акціонерні товариства», зумовлює необхідність деталізованого аналізу правового статусу акціонерів. Значна увага науковців, серед яких Н. С. Кузнєцова, І. В. Спасибо-Фатєєва, В. М. Кравчук, О. В. Щербина, В. В. Рябота, зосереджена на визначенні поняття та характеристиці прав міноритарних акціонерів. Активізація досліджень у цій галузі пов’язана із чималими зловживаннями з боку власників контрольного чи значного пакету акцій, що відбуваються у процесі здійснення господарської діяльності АТ. Наявність таких зловживань дозволяє говорити про необхідність розширення прав міноритаріїв, а також встановлення нових механізмів їх захисту.

На сьогодні така тенденція прослідковується не тільки у наукових дослідженнях, а й у досить великій кількості проектів нормативних актів. Так, у пункті 14 Перехідних положень законопроекту «Про державний бюджет України на 2010 рік» передбачено, що окремі положення статті 30 Закону «Про акціонерні товариства» застосовуються з урахуванням таких змін: «Виплата дивідендів здійснюється господарським товариством з чистого прибутку у звітному році та/або нерозподіленого прибутку в розмірі не менше 30 %. Розмір виплати дивідендів може бути збільшений за рішенням загальних зборів акціонерного товариства» [1]. Законодавче встановлення прибутку, що обов’язково має бути направлений на виплату дивідендів, є розширенням прав міноритаріїв, адже фактично всім дрібним вкладникам гарантується, що у 2010 році вони отримають дивіденди у розмірі не менше 30 %. Але, з іншого боку, у даному випадку слід звернути увагу на те, що відповідно до статті 33 Закону України «Про акціонерні товариства» розподіл прибутку та визначення розміру річних дивідендів належать до виключної компетенції загальних зборів АТ, а тому законодавче встановлення розміру прибутку, що має бути спрямований на виплату дивідендів, є недопустимим, оскільки це є прямим втручанням у господарську діяльність АТ.

Новелою Закону України «Про АТ» стало передбачене у частині 1 статті 68 право акціонера — власника простих акцій вимагати здійснення обов’язкового викупу акціонерним товариством належних йому голосуючих акцій у разі вирішення на загальних зборах питання про: злиття, приєднання, поділ, перетворення, виділ товариства, зміну його типу з публічного на приватне; вчинення товариством значного правочину; зміну розміру статутного капіталу. При цьому обов’язковою умовою є те, що такий акціонер повинен зареєструватися для участі у загальних зборах та голосувати проти [2]. Встановлення права акціонера вимагати обов’язкового викупу акцій є позитивним моментом, оскільки, якщо раніше при ухваленні загальними зборами рішення, наприклад, про збільшення статутного капіталу АТ шляхом проведення додаткової емісії, міноритарний акціонер для того, щоб зберегти свою частку акцій, яка йому належала до емісії, повинен був обов’язково викупити необхідну кількість нововипущених акцій, інакше його частка автоматично зменшувалась (і він міг взагалі залишитися із знеціненими акціями), то тепер, користуючись встановленим частиною 3 статті 68 обов’язком АТ викупити акції такого акціонера, він може їх вигідно реалізувати.

Але, уявімо ситуацію, що міноритарний акціонер не був належно повідомлений про проведення загальних зборів АТ і тому не зміг взяти у них участь. Такий акціонер, дізнавшись про прийняття даними зборами рішення про збільшення статутного капіталу, також може бути зацікавлений у тому, щоб АТ викупило його акції. Проте відповідно до частини 1 статті 68 право вимагати обов’язкового викупу акцій має лише той акціонер, який брав участь у загальних зборах і голосував проти [2]. Оскільки даний міноритарій участі у загальних зборах не брав, то він відповідно втрачає право на обов’язковий викуп його акцій. Єдиним засобом захисту прав для такого міноритарного акціонера залишається звернення до суду із вимогою про визнання рішення загальних зборів недійсним у зв’язку з недотриманням правил повідомлення про загальні збори, встановлених у статті 35 Закону України «Про акціонерні товариства». Варто зазначити, що міноритарний акціонер може бути і не зацікавлений у тому, щоб визнати рішення загальних зборів недійсним, адже основною рушійною силою його поведінки є бажання зберегти власні грошові кошти. Тому замість того, щоб у такій ситуації дозволяти міноритарію блокувати діяльність АТ шляхом визнання прийнятого рішення загальних зборів недійсним, краще надати йому право вимагати обов’язкового викупу його акцій. Для цього потрібно внести зміни до частини 1 статті 68 Закону України «Про акціонерні товариства» і викласти її так: «Право вимагати обов’язкового викупу акцій має акціонер, який брав участь у загальних зборах і голосував проти, а також акціонер, який був відсутній на загальних зборах у зв’язку з неповідомленням або неналежним повідомленням про їх проведення».