Узагальнення судової практики розгляду судами Харківської області у 2009 році справ щодо спорів у кредитних правовідносинах

М. М. Бородін
голова Апеляційного суду Харківської області, кандидат юридичних наук, заслужений юрист України

І. С. Кіпенко
суддя Апеляційного суду Харківської області

Узагальнення проводилося у формі вивчення конкретних справ, розглянутих місцевими судами та апеляційним судом у 2009 р. Метою цього узагальнення є аналіз судової практики розгляду цивільних справ щодо спорів, які випливають із кредитних відносин, виявлення проблемних питань у вирішенні даної категорії справ та забезпечення єдності судової практики. Для проведення узагальнення надійшло 167 справ. У справах щодо спорів, які випливають із кредитних відносин, позовні вимоги переважно заявлялися про розірвання договорів банківського вкладу та повернення банківського кредиту.

За даними Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області до місцевих судів Харківської області у цей період надійшло 10280 справ даної категорії, на розгляді з урахуванням залишку знаходилося 12196 справ. Це становить 11,39 % від кількості цивільних справ, що знаходилися на розгляді у 2009 р. (107028). Розглянуто 7481 справу, ухвалено 5907 рішень (із задоволенням позову — 4292 рішення). В апеляційному порядку було переглянуто 196 рішень, що становить 2,87 % від числа інших рішень, переглянутих в апеляційному порядку (6823), та 2,61 % від кількості розглянутих справ даної категорії (7481). Із 196 переглянутих в апеляційному порядку рішень залишено без змін — 104 (53 %), скасовано 42, у тому числі з ухваленням нового рішення — 30, змінено — 50 рішень.

При розгляді справ щодо спорів, які випливають із кредитних відносин, суди першої інстанції не завжди враховували вимоги книги п’ятої «Зобов’язальне право» Цивільного кодексу України (далі — ЦК), вимоги Закону України від 20 травня 1999 р. № 679-ХІV «Про Національний банк України», Закону України від 7 грудня 2000 р. № 2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність», Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. № 19-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі — Декрет 15-93).

Однією з характерних помилок на стадії підготовки справ цієї категорії до судового розгляду є недотримання судами першої інстанції вимог ст. 130 ЦПК України, згідно з якою у ході попереднього судового засідання суд повинен з’ясувати, зокрема, чи не бажають сторони передати справу на розгляд третейського суду. Якщо між сторонами укладено договір про передачу спору на вирішення третейського суду, суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду.

Так, Дзержинським районним судом м. Харкова було розглянуто справу за позовом М. до АКБ «У» в особі Старосалтівського відділення Харківської обласної філії про розірвання договору банківського вкладу, повернення суми депозиту. Позивач посилався на те, що 03.10.2008 р. між ним та АКБ «У» було укладено договір про відкриття банківського (карткового) рахунка та обслуговування платіжної картки. В забезпечення виконання зобов’язань щодо повернення кредиту та інших витрат він передав у заставу банку майнові права вимоги отримання грошових коштів, розміщених на його депозитному рахунку, відкритому в АКБ «У». У зв’язку з порушенням банком умов надання кредитної лінії за договором банківського рахунка позивач звернувся до суду з позовом про дострокове розірвання договору банківського вкладу та повернення всієї суми вкладу.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 січня 2009 р. позов задоволено повністю. Задовольняючи апеляційну скаргу АКБ «У», суд апеляційної інстанції зазначив, що ст. 17 ЦПК України передбачено право сторін передати спір на розгляд третейського суду. Реалізація цього права сторонами можлива у випадку укладення між сторонами третейської угоди, яка відповідає Закону України «Про третейські суди». Згідно із ст. 12 цього Закону третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 207 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо між сторонами укладено договір про передачу спору на вирішення до третейського суду і від відповідача надійшло до початку з’ясування обставин у справі та перевірки їх доказами заперечення проти вирішення спору в суді. Оскільки з матеріалів справи вбачається, що представник банку в попередньому судовому засіданні до початку з’ясування обставин у справі заявляв клопотання-заперечення проти розгляду спору в суді з проханням залишити позов без розгляду у зв’язку з наявністю в договорі банківського вкладу третейського застереження, у задоволенні якого судом було відмовлено, суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції скасував та залишив позов без розгляду.

Аналіз судової практики вказує на те, що при розгляді справ щодо спорів, які випливають із кредитних відносин, нерідко виникають проблемні та спірні питання, трапляються випадки порушення, неправильного застосування норм матеріального права.