Окремі питання порядку вчинення значного правочину акціонерним товариством

К. А. Карчевський
кандидат юридичних наук, доцент кафедри правових основ підприємницької діяльності Харківського національного університету внутрішніх справ

Однією із суттєвих новел Закону України «Про акціонерні товариства» [1] (надалі — Закон про АТ) є положення про значний правочин. Продовжуючи розпочатий раніше цикл робіт, що присвячені значним правочинам [2; 3; 4; 5; 6], у цій статті розглянемо питання, пов’язані із вчиненням значних правочинів АТ, що залишилися поза увагою, а саме: а) питання про момент вчинення значного правочину та про можливість його наступного схвалення; б) питання про співвідношення норм Закону про АТ у частині порядку вчинення значних правочинів та норм інших нормативно-правових актів (зокрема, Цивільного кодексу України [7]; надалі — ЦК України; Закону України «Про господарські товариства» [8]; Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» [9]; надалі — Закон про банкрутство, в яких встановлено особливості вчинення певних правочинів (договорів), у тому числі за ознакою розміру їх предмета, тобто коли виникає або конкуренція відповідних норм, або коли спеціальним законодавством передбачається можливість встановлення додаткових погоджувальних процедур чи коли погоджувальні процедури, передбачені Законом про АТ, можуть деяким чином уточнюватися спеціальним законодавством); в) питання про застосування вимог, передбачених для порядку вчинення значного правочину, як додаткових до інших вимог щодо порядку вчинення певних правочинів, передбачених законодавством або статутом АТ (ч. 4 ст. 70 Закону про АТ).

1. Момент вчинення значного правочину та можливість його наступного схвалення. Одним із головних питань порядку вчинення значного правочину є питання стосовно моменту його вчинення. У даному разі необхідно з’ясувати: спочатку приймається рішення про його вчинення уповноваженим на це органом АТ у встановленому порядку, а потім вже здійснюються дії щодо його вчинення, або ж правочин спочатку вчиняється (або може вчинятися), а потім приймається рішення щодо його схвалення.

У статті 70 Закону про АТ йдеться про прийняття рішення про вчинення значного правочину. Отже, виходить, що за чинним законодавством спочатку необхідно ухвалити таке рішення у встановленому для конкретного виду значного правочину порядку, а потім уповноважений на це орган буде вчиняти такий правочин. У вітчизняній юридичній літературі наразі не існує однакових поглядів на момент вчинення значного правочину. Так, на думку Т. Бондар, Закон про АТ передбачає прийняття рішення про вчинення тих правочинів, які товариству ще належить (можливо, доведеться) вчиняти. У цьому, на її думку, полягає основна відмінність вказаного закону від положень ст. 41 Закону України «Про господарські товариства» [10, с. 46]. О. Виговський також зауважує, що закріпленим визначенням законодавець підкреслив те, що виконання даної корпоративної процедури не може відбуватися постфактум, після укладання значного правочину, тому що виконавчий орган виступає не більш як ініціатором таких правочинів, питання про вчинення яких віднесено до виключної компетенції наглядової ради або вищого органу АТ [11, с. 398].

Разом з цим відомо, що АТ, як і будь-яка інша юридична особа, згідно зі ст. 92 ЦК України, набуває цивільних прав та обов’язків і здійснює їх через свої органи. Традиційно реалізація правосуб’єктності юридичної особи здійснюється саме її виконавчим органом, членів якого можна розглядати як законних представників відповідної організації у контексті глави 17 ЦК України. У статті 241 ЦК України передбачено, що якщо правочин вчинено представником з перевищенням повноважень, то він створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. ...