Особливості правового регулювання відносин у сфері господарювання в умовах обмежених ресурсів планети та глобальних змін клімату (постановка проблеми)

Р. Б. Прилуцький
професор кафедри цивільного та господарського права Національної академії управління (м. Київ), кандидат юридичних наук, доцент

Сучасна модель правового регулювання відносин у сфері економіки України сформована під впливом ідей вільного ринку. Класичному вільному ринку відповідають такі інститути та принципи, як: 1) приватна власність; 2) свобода підприємництва; 3) особистий інтерес (прибуток) як головний мотив поведінки; 4) конкуренція; 5) система вільних цін, що визначаються ринком; 6) обмежена роль уряду в регулюванні господарських відносин. У 20 столітті, особливо після Другої світової війни, сформувався ще один характерний принцип — принцип відкритості економік держав, найбільш виражений у статутних правилах Світової організації торгівлі (СОТ), членом якої нині є і наша країна.

Нова влада на чолі з Президентом України В. Януковичем вихід з економічних труднощів планує (принаймні декларативно) робити за старими методами: розширення підприємництва, збільшення виробництва і ВВП. На перший погляд, це природно. Постає, однак, запитання: чи є у цьому перспектива або як довго наша планета зможе витримувати існуючий економічний порядок?

Економістами давно відмічено два факти, що охоплюють проблему економіки: 1) матеріальні потреби суспільства, що є буквально необмеженими або такими, що не можуть бути задоволені; 2) економічні ресурси, тобто засоби для виробництва товарів та послуг, — обмежені або рідкісні. Обмежені ресурси не дозволяють досягти ідеального рішення. Незаперечним фактом є те, що сукупність всіх наших матеріальних потреб перевищує виробничі можливості всіх наявних ресурсів [1, с. 36].

Проте і такий висновок, як видається, нині потребує докорінного перегляду. Ми не просто живемо в епоху обмежених чи рідкісних ресурсів. Людство впритул підійшло до тієї крайньої межі, за якою з очевидністю проглядається повне вичерпування традиційних джерел енергії, води і кисню, а результати виробничої діяльності людини загрожують знищенням самого життя на Землі.

Так, за повідомленнями Всесвітнього фонду дикої природи (WWF), екологічні ресурси планети вичерпаються до 2030 р., що приведе до кризи, наслідки якої будуть набагато серйознішими, ніж вплив теперішньої фінансової нестабільності у світі. Потреби людства у природних ресурсах вже зараз на 30 % перевищують можливості нашої планети. При цьому 20 % населення планети споживає майже 80 % ресурсів. Якщо кожному жителю планети необхідно 2,2 га для задоволення потреб у ресурсах і переробки відходів життєдіяльності, то жителю Північної Америки — 9,5 га продуктивних земельних і водних угідь, що в два рази перевищує потреби європейця, і в сім разів — жителя Африки чи Азії [2].

Ще більш невтішні висновки містяться у доповіді Пентагона Президенту США Дж. Бушу, опублікованій у британському виданні «The Observer». За даними авторів доповіді, вже тепер запаси життєвих ресурсів Землі не відповідають кількості людей, що її населяють. До 2020 р. долати «катастрофічну» нехватку прісної води і джерел енергії буде ще складніше, і у всьому світі почнуться воєнні конфлікти. Можливим є повторення подій, що відбулися приблизно 8200 років тому назад, коли погіршення кліматичних умов викликало глобальні неврожаї, голод, епідемії і масові міграції населення [3].

Із органічної частки Природи, таким чином, людство перетворилося в суспільство суцільного споживання, яке, наче паразит, доїдає природні ресурси планети. Воно не може відмовитися від своїх споживацьких звичок. І головним негативним, як на наш погляд, спонукаючим фактором у цьому є не що інше, як вільний ринок і підприємництво з його ненаситною жадобою до наживи. Проте за умов, коли дедалі з більшою очевидністю постає питання виживання людства, життєво необхідним видається повний перегляд цілей і мотивації господарської діяльності людини. Пріоритетним має стати не прибуток і особистий інтерес окремої особи чи групи людей, а діяльність, спрямована на це саме виживання. Як це не парадоксально може звучати, для людства і планети підприємець, який за всяку ціну виробляє більше заради самого виробництва і наживи, по суті є ворогом, шкідником, що наближує його кінець.