Деякі особливості оподаткування операцій зі створення комп’ютерних програм та передачі прав на них

С. Ю. Бурлаков
старший науковий співробітник НДІ інтелектуальної власності НАПрН України, партнер Юридичного товариства «Юрпайінтел», кандидат юридичних наук, адвокат

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань оподаткування послуг з міжнародних перевезень пасажирів, багажу та вантажів, міжнародних відправлень, міжнародного лізингу та міжнародного ремонту товарів» від 4 червня 2009 р. № 1451-VI [1] були внесені зміни до Закону України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 р. № 168/97-ВР [2]. Вказані зміни стосувалися змін порядку встановлення об’єктів оподаткування, бази оподаткування та місця виникнення податкового зобов’язання при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності. З метою додаткових пояснень відносно порядку застосування тих чи інших положень Державна податкова адміністрація України Листом від 04.12.2009 р. № 27085/7/16-1517 [3] надала деякі роз’яснення.

Окремим пунктом у цьому Листі роз’яснюється порядок оподаткування операцій зі створення комп’ютерних програм та передачі прав на них. Так, вказується, що операції з надання послуг зі створення комп’ютерних програм не можуть розглядатися як операції з передання чи надання авторських прав. Створення комп’ютерних програм і передача виключних чи невиключних прав на їх використання є різними по своїй суті операціями, які можуть здійснюватися як одночасно, так і ні, але мають оформлятися різного виду договорами. А тому операції з надання послуг зі створення комп’ютерних програм не розглядаються як операції з передання чи надання авторських прав, місцем поставки таких операцій визначається митна територія України (незалежно від того, резиденту чи нерезиденту вони надаються) і такі операції оподатковуються податком на додану вартість за ставкою 20 % у встановленому порядку.

Вказані зміни викликали «паніку» у сфері розроблення програмного забезпечення та передачі авторських прав на комп’ютерні програми. Сумним у вітчизняній практиці є постійні змоги фіскальних органів трактувати закон на свою користь, постійні спроби втручання у регулювання приватноправових відносин, у тому числі з приводу створення та використання об’єктів права інтелектуальної власності. Наведені висновки, що робить Державна податкова адміністрація України, є дивними та незрозумілими ні фахівцям у галузі цивільного, господарського права, ні програмістам. Ускладнюється все ще й тим, що в розумінні співробітників податкових органів листи, роз’яснення та інші подібні документи вищих органів влади понад закон і здатні змінювати закони не тільки в податковій сфері, а й в інших сферах господарювання, де вплив держави є обмеженим. Усе наведене вище спонукає автора даної статті пояснити та прокоментувати дійсний зміст українського законодавства з окресленої проблеми, а можливо, й переконати робітників органів Державної податкової адміністрації України іноді читати та застосовувати інші закони, окрім податкових.

Так, згідно з п. 1.4 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», поставка послуг — будь-які операції цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об’єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного виконання робіт, надання послуг. Поставка послуг, зокрема, включає надання права на користування або розпорядження товарами у межах договорів оренди (лізингу), поставки, ліцензування або інші способи передачі права на патент, авторське право, торговий знак, інші об’єкти права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності.