Здійснення захисту цивільних прав та інтересів судом: узагальнення судової практики застосування статті 20 Господарського кодексу України та статті 16 Цивільного кодексу України

Л. П. Горбачова
перший заступник голови Харківського апеляційного господарського суду

В. В. Афанасьєв
заступник голови Харківського апеляційного господарського суду, голова судової палати, кандидат юридичних наук

О. Д. Бережна
начальник відділу узагальнення судової практики та систематизації законодавства Харківського апеляційного господарського суду

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказана стаття містить перелік способів захисту цивільних прав та інтересів. Аналогічні за змістом приписи містяться також у статті 20 Господарського кодексу України. Сьогодні питання захисту судом цивільних прав та інтересів у контексті застосування вказаних норм залишається вкрай актуальним. На сучасному етапі розбудови української державності актуальність цього питання підвищено передусім необхідністю вироблення єдності судової практики та законодавчим закріпленням ефективних інструментів правового забезпечення захисту прав і інтересів учасників цивільних та господарських правовідносин, що є одним із найважливіших завдань держави. У зв’язку з тим, що в чинному законодавстві немає визначення поняття «способи захисту права», продовжуються дискусії з цього питання серед відомих вчених-юристів та практиків як в юридичних виданнях, так і під час проведення науково-практичних заходів¹. Питання способів захисту при здійсненні правосуддя становлять особливо значний інтерес і для представників судової системи, які у своїй професійній діяльності безпосередньо стикаються з їх практичним застосуванням при розгляді різних категорій судових справ. Відсутність належного правового врегулювання та недосконалість окремих положень чинного законодавства викликає чисельні проблеми при застосуванні передбачених вказаними нормами способів захисту, що в більшості випадків позбавляє їх ефективності та істотно ускладнює здійснення судом захисту порушених цивільних прав та інтересів учасників спірних правовідносин.

У ході проведення узагальнення встановлено, що у розглянутих місцевими господарськими судами справах за категоріями спорів сторони часто використовували не передбачені законодавством способи захисту цивільних прав. Зокрема, це стосується таких категорій спорів:

– майнових спорів (визнання незаконним донарахування коштів у вигляді заборгованості);

– спорів про скасування або визнання недійсними актів (акта приймання-передачі з транспортування природного газу, акта звіряння взаємних розрахунків, акта приймання-передачі квартир, визнання недійсним звіту з оцінки майна);

– договірні, переддоговірні немайнові спори (визнання договору неукладеним, розірваним, незаконним, припиненим, чинним, діючим, визнання недійсним протоколу земельного аукціону та правочину);

– позадоговірних немайнових спорів (визнання недійсним протоколу загальних зборів акціонерів; визнання незаконним рішення загальних зборів акціонерів; скасування державної реєстрації статуту господарського товариства; визнання самовільного перепланування законним або таким, що суперечить державним будівельним нормам);

– спорів про право на об’єкти інтелектуальної власності (визнання неправомірним використання знаків для товарів та послуг) та ін.

В Інформаційних листах Вищого господарського суду України від 11.04.2005 р. № 01-8/344, від 25.11.2005 р. № 01-8/2229, від 13.08.2008 р. № 01-8/482 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів, відповідно у 2004 р., 1-му півріччі 2005 р., 1-му півріччі 2008 р., зазначено, що суд, дійшовши висновку про те, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, повинен відмовляти у позові, а не припиняти провадження у справі за її непідвідомчістю суду.

1. Якщо обрані способи захисту цивільних прав не передбачені ні Цивільним, ні Господарським кодексами України, а також не містяться в інших законах, суд повинен відмовити у задоволенні позову.

Так, у справі № 14/621-07 за позовом К. до ТОВ «Т» (треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору — учасники товариства) про визнання недійсним установчого договору та скасування державної реєстрації статуту, розглядаючи зазначену вимогу, суд із посиланням на ст. 1 ЦК України та ст. 1 ГПК України вказав, що кожна особа вправі звернутися до суду за захистом порушеного права. Проте учасники товариства своїм правом не скористалися, не звернулися до господарського суду за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів стосовно визнання недійсними положень статуту, які передбачають розмір часток статутного капіталу. Отже, суд вважав, що вимоги позивача К. про визнання недійсним положень статуту, які передбачають розмір часток статутного капіталу інших учасників товариства, не підлягають задоволенню. Стосовно вимоги про відміну державної реєстрації статуту товариства суд із посиланням на ч. 1 ст. 31 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» дійшов висновку, що даною нормою закону не передбачено підстав для відміни державної реєстрації всього статуту товариства, про що просив відповідач, а передбачено порядок скасування державним реєстратором змін до установчих документів за наявності судового рішення.

Нормами Цивільного та Господарського кодексів України та іншими законодавчими актами не передбачено такого способу захисту прав та законних інтересів суб’єкта господарювання, як скасування державної реєстрації статуту. З огляду на викладене суд дійшов висновку про невідповідність обраного позивачем способу захисту вимогам закону, що і стало підставою для відмови у задоволенні позову. Рішенням господарського суду Сумської області від 07.02.2008 р. у частині позовних вимог щодо скасування державної реєстрації статуту відмовлено через невідповідність обраного позивачем способу судового захисту вимогам закону. Апеляційний господарський суд у постанові від 09.10.2008 р. підтримав правову позицію місцевого господарського суду щодо правомірності відмови в задоволенні вимоги позивача про відміну державної реєстрації статуту товариства. Вищий господарський суд України постановою від 14.01.2009 р. у цій частині залишив без змін рішення місцевого та постанову апеляційного господарського суду.

В іншій справі № 52/127-08 за позовом ФОП Д. до Дергачівської міської ради Харківської області про визнання договору оренди чинним та визнання права власності рішенням господарського суду Харківської області від 05.08.2008 р. у частині позовних вимог про визнання договору оренди землі чинним відмовлено з огляду на те, що заявником подано позов, предмет якого не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав. Постановою апеляційного господарського суду від 07.10.2008 р. рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Однією з вимог у справі № 2/42-08 за позовом Управління Пенсійного фонду України в Ковпаківському районі м. Суми до ВАТ «С» було зобов’язання відповідача видати уточнюючу довідку громадянину без врахування сум, на які нараховуються страхові внески та які не враховуються при визначенні середньомісячного заробітку для обчислення пенсій. Рішенням Господарського суду Сумської області від 05.06.2008 р. у задоволенні позову відмовлено. Постановою апеляційного господарського суду від 28.07.2008 р. рішення місцевого господарського суду залишено без змін. За висновками судової колегії апеляційного господарського суду чинне цивільне та господарське законодавство не встановлює такого способу захисту прав та охоронюваних законом інтересів особи, який відповідав би заявленим у справі позовним вимогам про зобов’язання видати уточнюючу довідку.

У справі № 56/175-09 за позовом Приватного підприємства «С» до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області про визнання договору продовженим рішенням господарського суду Харківської області від 10.09.2009 р. у задоволенні позовних вимог відмовлено. Постановою апеляційного господарського суду від 04.11.2009 р. рішення місцевого господарського суду залишено без змін. Судова колегія вказала, що чинне законодавство не встановлює такого способу захисту прав та охоронюваних законом інтересів особи, який відповідав би заявленим позовним вимогам про визнання договору продовженим. Також у матеріалах справи відсутні докази того, що такий спосіб захисту був передбачений Договором оренди № 2027-Н/90, що свідчить про відсутність правових підстав для застосування обраного позивачем способу захисту права і унеможливлює задоволення позову в частині такого предмета.

Крім того, судова колегія дійшла висновку про те, що вимога про визнання договору продовженим не є вимогою про визнання права. Відповідно до статей 15, 16 ЦК України, ст. 20 ГК України способи захисту права по своїй суті — це правові заходи, за допомогою яких у встановленому законом порядку здійснюється відновлення порушеного суб’єктивного права. Спосіб захисту права «визнання права» застосовується в разі необхідності підтвердження в судовому порядку наявності у певної особи конкретного, визначеного за змістом і за обсягом суб’єктивного права. Проте договір не підпадає під категорію конкретного суб’єктивного права. Згідно зі ст. 626 ЦК України договір — це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Договір — це більш широка юридична категорія, яка включає в себе не одне суб’єктивне право, а комплекс численних за кількістю та різноманітних за змістом і обсягом суб’єктивних прав та обов’язків, у зв’язку з чим його не можна ототожнювати із суб’єктивним правом.

Визнання договору продовженим не є спором про наявність чи відсутність цивільного права, а заявлена позовна вимога не є позовом про визнання. Зазначена вимога не може бути предметом спору та розглядатися самостійно. Це юридичний факт, який може бути лише проміжним предметом доказування у спорі про право цивільне і застосовуватися лише разом із способами захисту права, які є дійсно передбаченими законом чи договором (припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов’язку в натурі тощо). Зміст цієї вимоги означає, що вона неспроможна привести спірні відносини до мети, задля якої покликані способи захисту права — до відновлення порушеного права.

У справі № 59/104-08 за позовом фізичних осіб до ТОВ «Т» та ТОВ «У» було заявлено дві вимоги, які не відповідають встановленим способам захисту прав та інтересів: про визнання правочину недійсним, визнання незаконними рішень загальних зборів. Рішенням господарського суду Харківської області від 01.10.2008 р. у задоволенні позовних вимог відмовлено. Постановою апеляційного господарського суду від 26.11.2008 р. рішення місцевого господарського суду залишено без змін. У постанові апеляційного господарського суду зазначено, що в частині позовних вимог щодо визнання недійсним правочину, вчиненого шляхом складання акта приймання-передачі нежитлового приміщення, позивач посилався на положення ч. 1 ст. 41 ЦК України в редакції 1963 р., який діяв на момент вчинення оспорюваних дій. Судова колегія вказала, що ЦК України в редакції 1963 р. не містить такого терміна, як «правочин» і не може бути застосований до цих відносин, оскільки положення ЦК України в редакції від 16.01.2003 р., який містить таку новелу, не застосовуються до цивільних правовідносин, що виникли після набрання ним чинності.

Частиною 1 ст. 6 ЦК України в редакції 1963 р. визначено, що захист цивільних прав здійснюється в установленому порядку судом, арбітражем або третейським судом шляхом: визнання цих прав; відновлення становища, яке існувало до порушення права і припинення дій, які порушують право; присудження до виконання обов’язку в натурі; компенсації моральної шкоди; припинення або зміни правовідношення; стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків, а у випадках, передбачених законом або договором, — неустойки (штрафу, пені), а також іншими засобами, передбаченими законом.

З урахуванням викладеного судова колегія вважала правомірним висновок місцевого господарського суду про те, що позивачем подано позов, предмет якого не відповідає встановленим на момент існування спірних правовідносин способам захисту права. Відмову в задоволенні позову в частині визнання незаконними рішень загальних зборів апеляційний господарський суд також вважав правомірною, оскільки предмет позову в названій частині не відповідає способам захисту права, передбаченим законом, і відсутні докази того, що такий спосіб захисту права передбачений договором сторін.

У справі № 56/163-09 за позовом Державного підприємства «З» до суб’єкта підприємницької діяльності — фізичної особи про визнання неукладеним договору оренди та витребування майна рішенням господарського суду Харківської області від 28.09.2009 р. у задоволенні позову відмовлено з посиланням на те, що позивач та відповідач при укладанні договору оренди не досягли згоди щодо всіх істотних умов цього договору, передбачених ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», у зв’язку з чим даний договір є неукладеним. У ході розгляду справи судом встановлено, що договір оренди не містив таких істотних умов договору оренди, як страхування орендарем взятого ним в оренду майна, обов’язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна. Із змісту ст. 638 ЦК України та ч. 2 ст. 180 ГК України вбачається, що договір вважається укладеним, якщо сторони у передбаченому законом порядку досягли згоди щодо його істотних умов. Частиною 8 ст. 181 ГК України передбачено, що у разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним. Отже, суд дійшов висновку, що даний договір з урахуванням норм діючого законодавства вважається неукладеним, тобто таким, що не відбувся. Зважаючи на те, що позивач звернувся до господарського суду з позовом про визнання договору неукладеним, суд вказав, що норми чинного законодавства не передбачають такого способу захисту цивільних прав та інтересів, як визнання договору неукладеним. Суд вказав, що позивач має діяти у межах, в яких є можливим застосування конкретного способу захисту. Постановою апеляційного господарського суду від 24.11.2009 р. рішення господарського суду Харківської області від 28.09.2009 р. у частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання договору оренди неукладеним залишено без змін.

В іншій справі № 38/124-08 за позовом Харківської обласної організації Народного Руху України до Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міськради про зобов’язання пролонгувати договір рішенням господарського суду Харківської області від 02.10.2008 р. у задоволенні позовних вимог відмовлено. Судом встановлено, що згідно з п. 8.8 договору оренди у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору протягом 30 днів після закінчення його строку договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах. Лист про відмову від пролонгації договору оренди Управління комунального майна Харківської міської ради направлений після спливу 30-денного строку, встановленого сторонами у п. 8.8 договору. Отже, суд дійшов висновку про те, що договір оренди нежитлового приміщення є продовженим на той самий термін і на тих самих умовах на п’ять років, тобто до 2013 року. З огляду на викладене суд вважав, що позов про зобов’язання пролонгувати договір не відповідає способам захисту прав, встановлених ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України, у зв’язку з чим не підлягає задоволенню. Апеляційний господарський суд постановою від 24.11.2008 р. підтримав правову позицію місцевого господарського суду. Постановою Вищого господарського суду України від 18.02.2009 р. постанову апеляційного господарського суду залишено без змін.

2. Вимоги про визнання недійсним акта та спонукання підписати акт. Наприклад, у справі № 33/111-08 за позовом приватного підприємця П. до АК «Х» про визнання недійсним акта порушення правил користування електроенергією рішенням господарського суду Харківської області від 03.10.2008 р. у задоволенні позовних вимог відмовлено з огляду на невідповідність встановленим ст. 20 ГК України та ст. 16 ЦК України способам захисту прав суб’єкта господарювання. На думку місцевого господарського суду, оскарження дій лише щодо факту скасування акта, як і самого акта, який не встановлює для позивача будь-якого обов’язку, не передбачено діючим законодавством як спосіб захисту прав. Залишаючи без змін рішення місцевого господарського суду, апеляційний господарський суд у постанові від 25.11.2008 р. зазначив, що акт про порушення правил користування електроенергією не належить до актів у розумінні ст. 20 ГК України та ст. 16 ЦК України, оскільки не є обов’язковим до виконання ненормативним актом, а лише фіксацією порушення, яке було виявлене при проведенні перевірки дотримання Правил користування електричною енергією. Колегія суддів апеляційного господарського суду вважала, що оскаржений акт може бути використаний як доказ у разі звернення відповідача із позовом до суду про стягнення з позивача вартості неврахованої електроенергії. Вищий господарський суд України у постанові від 16.03.2009 р. підтримав правову позицію судів першої та апеляційної інстанцій.

У справі № 52/116-08 за позовом Ринку до ЗАТ «Б» про спонукання підписати акт встановлення та узгодження меж землекористування земельної ділянки — майданчика позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач як суміжний землекористувач безпідставно та без будь-яких пояснень не брав участі у встановленні та узгодженні меж землекористування та не підписував акт встановлення та узгодження меж землекористування. Рішенням господарського суду Харківської області від 05.08.2008 р., залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду від 07.10.2008 р., у задоволенні позовних вимог відмовлено, оскільки позивачем подано позов, предмет якого не відповідає встановленим законом або договором способам захисту.

Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що відповідно до рішення Балаклійської міської ради від 23.12.2005 р. позивачу було дозволено замовити у землевпорядної організації проект відведення та нормативно-грошову оцінку земельної ділянки для будівництва й обслуговування навісу для накриття майданчика перед центральним входом до Ринку. Відповідно до вимог ст. 15 Закону України «Про оренду землі» позивач виготовив та направив відповідачу, який є суміжним землекористувачем, акт встановлення та узгодження меж земельної ділянки. Відповідач відповіді не надав та акт не підписав. Позивач звернувся до Балаклійської міської ради із проханням створити комісію по земельних спорах для встановлення та узгодження акта встановлення й погодження меж земельної ділянки. Комісією за клопотанням позивача встановлено можливість складання проекту відведення земельної ділянки без підпису суміжного землекористувача ЗАТ «Б» у зв’язку з тим, що його права як землекористувача не порушуються.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, господарські суди виходили з того, що ніяких договорів стосовно спірної земельної ділянки між позивачем та відповідачем не укладалось і, звертаючись до суду з вимогою про спонукання підписати акт встановлення та узгодження меж землекористування, позивач не навів правового обґрунтування вказаної вимоги, а саме — статтю закону, відповідно до якої встановлений такий спосіб захисту порушеного права. Вищий господарський суд України у постанові від 27.01.2009 р. визнав обґрунтованими висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки обраний позивачем спосіб захисту не відповідав вимогам, встановленим чинним законодавством.

В іншій справі № 45/121-09 за позовом ВАТ «Х» в особі Нововодолазької філії ВАТ «Х» до ДК «У» НАК «Н» в особі Газопромислового управління «Х» про зобов’язання підписати акти здачі-приймання виконаних робіт за договором підряду рішенням господарського суду Харківської області від 09.06.2009 р., залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду від 21.07.2009 р., у задоволенні позовних вимог відмовлено. Суди вважали, що вимога не відповідає способам захисту цивільних прав, передбачених діючим законодавством. Зазначена вимога є не чим іншим, як встановленням факту, що має юридичне значення. Цей факт може встановлюватися господарськими судами лише при існуванні та розгляді між сторонами договору спору про право цивільне. Його встановлення є елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог, тому вимога про визнання виконаними спірних робіт не приводить до поновлення порушених справ. Вона не може бути предметом спору, самостійно розглядатися в окремій справі. Вищий господарський суд України в постанові від 05.11.2009 р. підтримав правову позицію судів першої та апеляційної інстанцій.

У справі № 47/503-07 за позовом М. до ТОВ «К» та Ш. про визнання недійсним протоколу зборів засновників та рішень, оформлених даним протоколом, позовні вимоги обґрунтовані порушенням порядку проведення позачергових зборів учасників товариства, про які позивача не повідомлено у встановленому порядку, а рішення прийнято зборами учасників товариства, в яких не брали участі учасники, що володіли у сукупності понад 60 % голосів. Рішенням господарського суду Харківської області від 03.12.2007 р. позов задоволено у зв’язку з доведеністю позовних вимог. Визнано недійсними протокол зборів засновників (учасників) товариства та рішення, оформлені даним протоколом, про зміну складу учасників товариства, збільшення розміру статутного фонду товариства і перерозподіл його часток, про відкликання М. із посади директора та призначення на цю посаду К. Постановою апеляційного господарського суду від 03.03.2008 р. рішення місцевого господарського суду залишено без змін. Судами встановлено, що відповідно до Статуту товариства його учасниками є громадяни України Ш. та М., частки яких у статутному фонді товариства складають по 50 %. Згідно з протоколом зборів учасників ТОВ «К» 15.03.2007 р. відбулися збори учасників. Позивач та головний бухгалтер товариства 15.03.2007 р. перебували у відрядженні. За спірним протоколом прийнято рішення про зміну учасників товариства та про відкликання директора М. Протокол підписано головою зборів Ш. та секретарем Г. З огляду на викладене господарські суди дійшли висновку, що збори учасників товариства за відсутності М., що володіє часткою майна товариства, яка складає 50 %, вважаються неправомочними, а рішення, прийняті такими зборами, є незаконними та нечинними і такими, що порушують корпоративні права позивача як учасника товариства.

Вищий господарський суд України не погодився з позицією судів у частині визнання недійсним протоколу зборів засновників і постановою від 24.06.2008 р. судові рішення у цій частині скасував та припинив провадження у справі. У решті рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційного господарського суду залишено без змін. Суд касаційної інстанції зазначив, що всупереч ст. 12 ГПК України та ст. 16 ЦК України визнано недійсним протокол зборів засновників товариства, що має правову природу письмового документа, покликаного засвідчувати певні обставини.

3. У судовій практиці мають місце випадки прийняття місцевими господарськими судами помилкових рішень у зв’язку з неналежною перевіркою відповідності заявлених позовних вимог вимогам чинного законодавства.

Наприклад, у справі № 16/291-09 за позовом ФОП З. та ФОП Г. до ФОП К. та Сумської міської ради про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності рішенням господарського суду Сумської області від 28.12.2009 р. позов задоволено. Постановою апеляційного господарського суду від 24.02.2010 р. рішення місцевого господарського суду скасовано у зв’язку з невірним застосуванням норм матеріального права. Апеляційним господарським судом встановлено, що ФОП К. самовільно збудовано житловий будинок, на який він не набув права власності у встановленому чинним законодавством порядку. Позивачі просили визнати збудований будинок таким, що відповідає державним будівельним стандартам.

Апеляційний господарський суд дійшов висновку, що вимога про визнання самовільно збудованої будівлі такою, що відповідає державним будівельним нормам, є не чим іншим, як встановленням факту, що має юридичне значення. Цей факт може встановлюватися судами лише при існуванні та розгляді між сторонами договору про право цивільне. Його встановлення є елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог, тому вимога про визнання добросовісним набувачем не приводить до поновлення порушених прав.

У справі № 55/175-09 за позовом ТОВ «П» до Державного підприємства «Ц» при Державному комітеті України по земельних ресурсах в особі Харківської регіональної філії про зобов’язання вчинити певні дії — визнати пайові договори між ТОВ «П» із відповідними громадянами такими, що не суперечать чинному законодавству, а також зареєструвати пайові договори — судом встановлено, що ТОВ «П» уклало пайові договори з громадянами. Позивач звернувся до відповідача із заявами про реєстрацію пайових договорів у встановленому законом порядку. Рішенням господарського суду Харківської області від 03.08.2009 р. позов задоволено частково. Визнано пайові договори такими, що не суперечать чинному законодавству. Зобов’язано відповідача зареєструвати пайові договори. У частині вимог про визнання протоколу перевірки технічної документації по встановленню меж оформлення прав на земельну ділянку недійсним провадження у справі припинено у зв’язку з відмовою позивача від цієї частини позову. Постановою апеляційного господарського суду від 11.12.2009 р. рішення місцевого господарського суду скасовано. Прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено.

Апеляційний господарський суд зазначив, що внесенню записів до Книги реєстрації (запис державної реєстрації договорів оренди) передує процедура перевірки та приймання обмінного файла, у тому числі порівняння з технічною документацією. Внесення записів до зазначеної Книги при наявності невиправлених протоколів перевірки чинним законодавством не дозволяється. На час розгляду справи в суді першої інстанції та в апеляційному господарському суді протокол перевірки обмінного файла від 11.12.2008 р. був чинним, доказів його скасування суду не надано. Крім того, вимога про визнання договору таким, що не суперечить чинному законодавству, не відповідає встановленим статтею 16 ЦК України та статтею 20 ГК України способам захисту порушеного, оспорюваного або невизнаного права. Отже, місцевий господарський суд зробив невірний висновок про наявність достатніх правових підстав для задоволення позову.

У справі № 15/243-08 за позовом ФОП Б. до ФОП В. про стягнення та визнання договору оренди розірваним рішенням господарського суду Сумської області від 06.11.2008 р. позов задоволено. Колегія суддів апеляційного господарського суду не погодилася з висновками суду першої інстанції, виходячи з такого. 04.11.2004 р. між сторонами укладено договір оренди нежитлового приміщення. Відповідно до приписів ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Тобто договір може бути розірваний лише на майбутнє, а саме — з моменту набрання рішенням по справі законної сили, а, як вбачається з матеріалів справи, позивач просив вважати договір оренди від 04.11.2004 р. розірваним з 02.06.2008 р., тобто з моменту одержання орендарем повідомлення про відмову від договору.

Згідно з п. 7 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути припинення правовідношення. Таким чином, слід зазначити, що положеннями чинного законодавства не передбачений такий спосіб захисту порушеного права, як визнання договору розірваним з конкретної дати. Постановою апеляційного господарського суду від 22.12.2008 р. рішення господарського суду Сумської області від 06.11.2008 р. скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог.

У справі № 35/50-09 за позовом ТОВ «Н» та 5 інших позивачів до ВАТ «Д» в особі філії однією з вимог було дострокове припинення дії договорів застави та іпотеки і виключення майна ТОВ «Н» та трьох інших позивачів із реєстру заборон та обтяжень. Рішенням господарського суду Харківської області від 01.04.2009 р. позов задоволено повністю. Задовольняючи позовні вимоги позивачів, місцевим господарським судом встановлено, що подальше виконання умов спірної Генеральної угоди позбавляє 1-го, 2-го, 3-го та 4-го відповідачів фінансової вигоди, на яку вони розраховували при укладанні Генеральної угоди, та задоволення позовних вимог позивачів жодним чином не погіршать законні права та інтереси відповідача, тому, керуючись ст. 6 ГК України, ст. 16 ЦК України, суд дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог.

Колегія суддів апеляційного господарського суду не погодилася з таким висновком суду першої інстанції. Оцінюючи відповідність заявлених позовних вимог вимогам чинного законодавства, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначила, що такий спосіб захисту, як виключення зі складу учасників Генеральної угоди ТОВ «Н» та трьох інших позивачів, ч. 2 ст. 16 ЦК України не передбачений, а тому дані вимоги позивачів не підлягають задоволенню. Крім того, виключення сторони за договором із тексту договору також не передбачено чинним законодавством. Щодо позовних вимог про дострокове припинення дії договорів застави та іпотеки та виключення майна з реєстру заборон і обтяжень встановлено, що ухвалою господарського суду Харківської області від 17.03.2009 р. по справі № Б-39/64-09 порушено справу про банкрутство одного з учасників Генеральної угоди. Із тексту укладених договорів застави та іпотеки вбачається, що ВАТ «Д» має право звернути стягнення на предмет застави достроково, якщо проти позивачів та/або боржників порушено провадження у справі про банкрутство або прийнято рішення про ліквідацію. Відповідно до положень Генеральної угоди, якщо виникла і триває подія невиконання зобов’язань, відповідач набуває права звернути стягнення на предмет забезпечення виконання зобов’язань позичальника. Таким чином, задоволення вимог позивачів щодо дострокового припинення договорів забезпечення позбавить відповідача права примусового стягнення заборгованості, яке вже виникло відповідно до умов Генеральної угоди та договорів забезпечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України та ч. 3 ст. 20 ГК України суд може захистити цивільне право або інтерес способами, що встановлені договором або законом. У даному випадку предмет позову в частині дострокового припинення договорів застави та іпотеки не відповідає способам захисту права, передбаченим законом. Такий спосіб захисту не міститься в переліках способів захисту права, що визначені ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України, не передбачений він й іншими нормами права, а також у матеріалах справи відсутні докази того, що такий спосіб захисту передбачений сторонами у спірних договорах застави та іпотеки. Постановою апеляційного господарського суду від 19.01.2010 р. рішення господарського суду Харківської області від 01.04.2009 р. скасовано та прийнято нове рішення, у позові відмовлено.

У справі № 16/60-08 за позовом ВАТ «Т» до ТОВ «К» про визнання незаконними дій щодо скликання позачергових загальних зборів акціонерів рішенням господарського суду Харківської області позовні вимоги задоволено, визнано незаконними дії відповідача щодо скликання позачергових загальних зборів акціонерів ВАТ «Т». Постановою апеляційного господарського суду від 18.06.2008 р. рішення місцевого господарського суду залишено без змін. Судами встановлено, що ТОВ «К» є акціонером ВАТ «Т» та володіє в сукупності більш як 10 % голосів. На порушення ч. 4 ст. 45 Закону України «Про господарські товариства» від відповідача на адресу дирекції ВАТ «Т» вимоги щодо скликання позачергових загальних зборів не надходило. 29.02.2008 р. у газеті «Голос України» на вимогу відповідача Київська філія ТОВ «Р» розмістила повідомлення про скликання позачергових загальних зборів акціонерів ВАТ «Т» на 18.04.2008 р. Усупереч вимог ст. 43 Закону України «Про господарські товариства» та положень Статуту ВАТ «Т» відповідач не розмістив повідомлення про скликання позачергових загальних зборів акціонерів ВАТ «Т» у місцевій пресі за місцезнаходженням підприємства позивача, а також не повідомив акціонерів персонально простим листом. З урахування викладеного колегія суддів апеляційного господарського суду вважала, що відповідач своїми діями при скликанні загальних зборів акціонерів ВАТ «Т» без надсилання про це відповідної вимоги дирекції ВАТ «Т» порушив визначений чинним законодавством України порядок скликання загальних зборів і права акціонерів ВАТ «Т» на участь в управлінні підприємством, зокрема на прийняття участі у скликанні та роботі його загальних зборів акціонерів. Вищий господарський суд України, скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій, зазначив, що суди не з’ясували наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання суб’єктивного матеріального права або законного інтересу позивача. Колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що оскільки вказані загальні збори ВАТ «Т» не проводилися, рішення зборами не приймалося, не можуть бути задоволені позовні вимоги щодо захисту права, яке може бути порушено в майбутньому.

В іншій справі № 9/190-09 за позовом ПП «К» до відповідача ФОП С. про захист інтелектуальних прав та стягнення моральних збитків рішенням господарського суду Сумської області від 08.10.2009 р. позов задоволено частково. Визнано використання знаку для товарів та послуг відповідно до свідоцтва, виданого на ім’я С., неправомірним. Зобов’язано С. не використовувати знак для товарів та послуг. Постановою апеляційного господарського суду від 17.12.2009 р. рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове, яким позов задоволено частково. Зобов’язано С. не використовувати знак для товарів та послуг відповідно до свідоцтва на знак для товарів та послуг, не здійснювати дії, пов’язані з недобросовісною конкуренцією щодо приватного підприємства «К». В іншій частині позовних вимог у позові відмовлено. Колегія суддів апеляційного господарського суду зазначила, що задоволення позовних вимог у частині невикористання знаку для товарів і послуг ґрунтується на доведеності факту неправомірного використання відповідачем знаку для товарів та послуг, проте, встановлення вказаного факту не може бути окремою позовною вимогою, оскільки, як вбачається з системного аналізу змісту ст. 16 ЦК України та законодавчих актів, що регулюють спірні правовідносини, законом не передбачено такого способу захисту цивільних прав та інтересів, як визнання неправомірними використання знаків для товарів та послуг.

4. У практиці вирішення господарських спорів є випадки неоднакового застосування судами законодавства у різних категоріях справ.

Справи про визнання договору укладеним. Так, у справі № 16/381-08 за позовом ФОП до Комунального підприємства «В» про визнання укладеним договору рішенням господарського суду Сумської області від 28.08.2008 р. у задоволенні позовних вимог відмовлено. Суд вважав, що стаття 16 ЦК України не передбачає такого способу захисту цивільних прав та інтересів, як визнання договору укладеним. Крім способів, передбачених статтями 16 ЦК та 20 ГК України, суд може захистити права або інтереси іншим способом, встановленим договором або законом. Отже, спосіб захисту прав та інтересів має бути визначеним у законі або договорі. Але, як встановлено господарським судом, ні в законі, ні в договорі не передбачений такий спосіб захисту, як визнання договору укладеним. Постановою апеляційного господарського суду від 27.10.2008 р. рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

У іншій справі № 14/464-08 за позовом ВАТ «У» в особі нафтогазовидобувного управління «О» про визнання договору укладеним рішенням господарського суду Сумської області від 05.12.2008 р. позовні вимоги задоволено. Визнано укладеним договір про надання послуг із транспортування природного газу. Апелянт в апеляційній скарзі посилався на невідповідність обраного позивачем способу судового захисту вимогам закону. Колегія суддів апеляційного господарського суду вважала помилковим дане твердження, оскільки підтвердженням того, що звернення позивача до суду з вимогою про визнання договору укладеним відповідає способам захисту, визначеним діючим законодавством, є п. 36 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008 р. № 01-8/211 «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України», згідно з яким суд може приймати рішення про визнання договору укладеним і саме так вказувати у його резолютивній частині. Постановою апеляційного господарського суду від 02.02.2009 р. рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Справа № 59/241-08 за позовом ПП «О» до Харківської міської ради про визнання договору укладеним розглянута по суті спору. Рішенням господарського суду Харківської області від 21.01.2009 р. відмовлено у задоволенні позовних вимог з посиланням на те, що відсутні підстави для укладання спірного договору оренди та між сторонами не досягнуто згоди щодо істотних умов договору оренди. Постановою апеляційного господарського суду від 11.03.2009 р. рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

У справі № 11/610-07 за позовом ФОП Ф. до Сумської міської ради про визнання договору укладеним рішенням господарського суду Сумської області від 23.01.2008 р. позов задоволено. Постановою апеляційного господарського суду від 16.07.2008 р. рішення місцевого господарського суду скасовано як таке, що не відповідає матеріалам справи та фактичним обставинам. Розглядаючи апеляційну скаргу, колегія суддів встановила, що Сумською міською радою не приймалося рішення про надання позивачу в оренду земельної ділянки, що є порушенням положень ст. 124 Земельного кодексу України. У підготовленому позивачем проекті договору оренди спірної земельної ділянки невірно вказано площу земельної ділянки. Колегія суддів звернула увагу на те, що заявлена позивачем вимога не відповідає встановленим ч. 2 ст. 16 ЦК України способам захисту цивільних прав.

Справи про зобов’язання укласти договір. Так, у справі № 56/206-08 за позовом ЗАТ «Х» до Харківської міської ради про зобов’язання укласти договір оренди рішенням господарського суду Харківської області від 27.11.2008 р. позовні вимоги задоволено. Суд виходив з того, що рішення виконкому міської ради народних депутатів від 22.03.1990 р. № 77-41 про будівництво ділянки механізованих робіт і центрального матеріального складу тресту та акт відводу ділянки у постійне користування тресту від 05.06.1992 р. свідчать про згоду відповідача передати спірну земельну ділянки в оренду позивачу та підтверджують право користування позивачем цією ділянкою. Постановою апеляційного господарського суду від 03.02.2009 р. рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог. У постанові апеляційного господарського суду зазначено, що ст. 16 ЦК України не передбачено такого способу захисту цивільних прав та інтересів судом, як зобов’язання укласти договір. Колегія суддів апеляційного господарського суду вказала, що підставою для укладання договору оренди і набуття права на оренду земельної ділянки, що перебуває у комунальній або державній власності, є рішення орендодавця. Встановлено, що міською радою рішення про надання або відмову в наданні спірної земельної ділянки позивачу не приймалося.

Із змісту ст. 123 Земельного кодексу України вбачається, що особи, які звернулися до органів виконавчої влади чи місцевого самоврядування із клопотанням про надання земельних ділянок, мають право оскаржити в судовому порядку відмову зазначених органів у наданні земельної ділянки чи залишення клопотання без розгляду. Також встановлено, що позивачем не надано доказів звернення до Харківської міської ради із проханням укласти договір оренди земельної ділянки. Задовольняючи позовні вимоги позивача, суд не врахував, що згідно з вимогами законодавства необхідною умовою укладання договору оренди земельної ділянки, яка перебуває у державній або комунальній власності, є наявність заяви про бажання укласти договір оренди та рішення органу місцевого самоврядування. З огляду на викладене апеляційний господарський суд дійшов висновку, що зобов’язання відповідача укласти договір оренди за відсутністю такого рішення є порушенням чинного законодавства. Постановою Вищого господарського суду України від 11.06.2009 р. постанову апеляційного господарського суду залишено без змін.

У справі № 33/220-07 КП «В» звернулося до господарського суду із позовом до ФОП К. про зобов’язання укласти договір на відпуск води із комунального водопроводу та прийом стоків. Рішенням господарського суду Харківської області від 09.04.2008 р. у задоволенні позовних вимог відмовлено з тих підстав, що актом державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого реконструйованого об’єкта нежитлове приміщення не прийнято до експлуатації, а доказів фактичного виведення квартири відповідача до нежитлового приміщення позивач не надав. Постановою апеляційного господарського суду від 24.06.2008 р. рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове рішення про задоволення позовних вимог. Колегія суддів вважала, що позивач довів належними та допустимими доказами факт виведення квартири із житлового фонду та набуття даним приміщенням статусу нежитлового, а також матеріально обґрунтував правомірність своїх позовних вимог щодо спонукання відповідача укласти Договір на відпуск води з комунального водопроводу та прийом стоків у комунальну каналізацію саме з КП «В» у редакції останнього, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі і відповідача має бути зобов’язано укласти в редакції проекту позивача Договір № 264 від 08.05.07 р. на відпуск води з комунального водопроводу та прийом стоків у комунальну каналізацію. Постановою Вищого господарського суду України від 14.05.2009 р. постанову апеляційного господарського суду залишено без змін.

Справи про визнання недійсним акта. У справі № 58/68-08 за позовом Бугаївської сільської ради Ізюмського району Харківської області до ВАТ «Х» про визнання недійсним акта виконаних робіт із транспортування природного газу та визнання таким, що не підлягає оплаті, рахунку, складеного на підставі акта виконаних робіт із транспортування природного газу, рішенням господарського суду Харківської області від 12.08.2008 р. позовні вимоги задоволено в частині визнання недійсним акта виконаних робіт із транспортування природного газу. У частині визнання таким, що не підлягає оплаті, рахунок, складений на підставі акта виконаних робіт із транспортування природного газу, припинено провадження по справі на підставі п. 1 ст. 80 ГПК України у зв’язку з тим, що чинним законодавством України не передбачено такого способу захисту. Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання недійсним акта виконаних робіт з транспортування природного газу, місцевий господарський суд виходив з того, що з боку Бугаївської сільської ради Ізюмського району Харківської області спірний акт підписаний неуповноваженою особою, а саме — головним бухгалтером.

Постановою апеляційного господарського суду від 16.09.2008 р. рішення місцевого господарського суду скасовано, у позові відмовлено з огляду на необґрунтованість позовних вимог. Судова колегія вважала, що акт приймання-передачі не є правовстановлюючим документом, тому його неможливо визнати недійсним. Постановою Вищого господарського суду України від 15.01.2009 р. скасовано рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів, провадження у справі припинено на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України. Колегія суддів касаційної інстанції зазначила, що ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України не передбачено такого способу захисту, як визнання недійсним акта приймання-передачі з транспортування природного газу, оскільки оскаржений акт приймання-передачі засвідчує факт передачі однією стороною та прийняття другою стороною послуг, і може бути використаний як доказ у разі звернення будь-якої із сторін із позовом до суду та підлягатиме оцінці судом відповідно до вимог ст. 43 ГПК України. Оскаржений акт приймання-передачі не має характеру акта в розумінні ст. 12 ГПК України, зазначений спір не підлягає вирішенню у господарських судах.

Справа № 52/23-08 за позовом Департаменту забезпечення Адміністрації Державної прикордонної служби України до АТЗТ «К» про визнання недійсним акта прийманняпередачі квартир та зобов’язання відповідача виконати в натурі свої зобов’язання передати у власність позивачу квартири та правовстановлюючу документацію на них розглядалася судами неодноразово. За результатами нового розгляду справи рішенням господарського суду Харківської області від 11.06.2008 р. у задоволенні позовних вимог відмовлено. Стосовно позовних вимог щодо визнання недійсним акта приймання-передачі квартир місцевий господарський суд дійшов висновку, що предмет спору не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав. Постановою апеляційного господарського суду від 21.04.2009 р. рішення місцевого господарського суду скасовано частково в частині відмови в позові щодо визнання недійсним акта приймання-передачі квартир та прийнято нове рішення, яким провадження в цій частині припинено на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України. У іншій частині рішення місцевого господарського суду залишено без змін. Постанова апеляційного господарського суду мотивована тим, що акт приймання виконаних робіт не має характеру акта в розумінні статті 12 ГПК України і зазначений спір не підлягає вирішенню у господарських судах України. Колегія суддів апеляційного господарського суду вказала на помилковий висновок місцевого господарського суду. Вищий господарський суд України в постанові від 13.08.2009 р. підтримав правову позицію апеляційного господарського суду.

Інша справа № 33/87-08 за позовом ДК «У» НАК «Н» в особі газопромислового управління «Ш» до ВАТ «Х» про зобов’язання відповідача визнати показання вимірювальних приладів позивача та виконати вимоги п. 6.1 договору, а саме підписати акти приймання-передачі природного газу, в редакції позивача, відповідно до показників його вимірювальних приладів. Постановою Верховного Суду України від 02.06.2009 р. скасовано постанову Вищого господарського суду України від 03.03.2009 р., постанову апеляційного господарського суду від 03.12.2008 р. та рішення місцевого господарського суду від 24.10.2008 р., провадження у справі припинено на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України. Верховний Суд України звернув увагу на те, що відповідно до ст. 12 ГПК України зазначений спір не підлягає розгляду в господарських судах, через те, що заявлена вимога про зобов’язання підписати акт приймання-передачі природного газу за спірним договором не може бути предметом позову, оскільки такий акт є доказом підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, не є матеріально-правовою чи немайновою вимогою позивача, на підставі якої суд приймає рішення.

Справи про визнання самовільного планування законним або таким, що суперечить державним будівельним нормам. Так, у справі № 18/191-09 за позовом Церкви християн віри Євангельської п’ятидесятників «Х» до Виконавчого комітету Сумської міської ради рішенням господарського суду Сумської області від 17.12.2009 р. у задоволенні позовних вимог відмовлено з огляду на те, що чинним законодавством України не передбачено такого способу захисту права, як відповідність визнання перепланування таким, що відповідає державним будівельним нормам. Постановою апеляційного господарського суду від 12.02.2010 р. рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Справи про визнання недійсним протоколу земельного аукціону. Наприклад, у справі № 29/199-08 за позовом прокурора м. Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради та Харківської обласної державної адміністрації до АК «Ж», ДП «У» в особі Харківської обласної філії рішенням господарського суду Харківської області від 20.06.2008 р., залишеного без змін постановою апеляційного господарського суду від 16.09.2008 р., у позові відмовлено. Відмовляючи в позові, суди вважали, що протокол аукціону лише фіксує певні події, що відбуваються під час проведення аукціону, та не є домовленістю сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення їх цивільних прав та обов’язків. Протокол не містить у собі обов’язкових ознак правочину, що наведені у ст. 202 ЦК України та відповідно не є правочином у розумінні цієї статті, у зв’язку з чим до нього не можуть бути застосовані положення статей 203, 215, 227 ЦК щодо недійсності правочину. Крім того, способи захисту прав, встановлені ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України, не передбачають такого способу захисту прав і інтересів, як визнання недійсним протоколу аукціону. Позовна вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки була похідною від вимоги про визнання недійсним протоколу земельного аукціону. Правова позиція судів першої та апеляційної інстанцій підтримана в постанові Вищого господарського суду України від 13.01.2007 р. У двох аналогічних справах № 37/117-08 та № 37/118-08 з тим же предметом спору Вищим господарським судом України скасовані судові рішення, а справи направлені на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

Із проведеного аналізу вбачається, що сторони іноді використовували способи захисту цивільних прав та інтересів, які не передбачені чинним законодавством. За результатами розгляду більшості таких справ суди відмовляли в позовах. Найчастіше сторони використовували не передбачені законодавством способи захисту цивільних прав та інтересів при розгляді договірних та переддоговірних, а також немайнових спорів. Крім того, у справах цієї категорії спорів виявлена різна практика застосування судами законодавства до спірних правовідносин.

Узагальнення судової практики щодо здійснення захисту цивільних прав та інтересів судом дозволяє окреслити ряд проблемних питань, які потребують роз’яснень Верховного Суду України, Вищого господарського суду України або врегулювання на законодавчому рівні з метою усталення практики вирішення спорів зазначеної категорії:

1. Чи може господарський суд при вирішенні спору, якщо сторони використовують не передбачені законодавством способи захисту цивільних прав та інтересів, надати їм можливість уточнити чи змінити позовні вимоги?

2. Який спосіб захисту повинна використати сторона у випадку, якщо місцеві органи виконавчої влади відмовляються від вирішення питань щодо оформлення правовстановлюючих документів на приміщення, в яких здійснено перепланування або переобладнання?

3. Видається доцільним надати роз’яснення терміна «правочин», оскільки позивачі, з посиланням на ст. 16 ЦК України, під «правочином» розуміють одночасно і рішення загальних зборів товариства про вихід учасника зі складу учасників товариства, і договори про відступлення часток у статутному капіталі товариства тощо.

Конституція України надає право кожній особі, права якої порушено, звертатися до суду з приводу будь-яких правовідносин відповідно до чинного законодавства. Однак господарські суди мають застосовувати лише ті способи захисту порушених прав та охоронюваних інтересів, які прямо передбачені законом.