Можливий погляд на судове управління

А. Ю. Малєєв

Голова Івано-Франківського міського суду

Моністичний погляд на реальність обумовлює бачення соціального управління як окремого (приватного) випадку загальної картини розвитку природи. Фізичні константи, закони обумовлюють поведінку фізичних об’єктів і рух та спрямованість фізичних процесів. У соціумі теж є різного роду регуляторні (управлінські) механізми, які забезпечують його існування та розвиток. На наше переконання, основним регуляторним механізмом у соціумі є право. У свою чергу, право реалізується за посередництвом механізму правового регулювання, який складається з цілісної сукупності інститутів правової системи як засобів реалізації права.

Одним із таких інститутів є судова система із внутрішньою структурою елементів — судів, що об’єднані між собою регулярними процесуальними інстанційними відносинами та епізодичними горизонтальними зв’язками — передача справ від суду до суду. Вся судова система в цій статті нас не цікавить, хоча основний принцип, який ми будемо намагатися висвітлити, міг би за певних обставин бути придатним і до всієї судової системи. Ми спробуємо відстоювати припущення, що судове управління — це тільки організований процес перетворення вхідних даних у вихідні системним утворенням, яким називається суд, і в принципі нічого більше. Усе решта — похідне і другорядне, а тому для цієї праці неактуальне.

Ми маємо наміри увести читача у внутрішній світ суду, показати наше бачення того, що там загалом відбувається і як це принципово влаштовано. Не буде перебільшенням сказати, що розуміння того, що таке «суд», залежить від соціального статусу особи, яка розмірковує над цим предметом. Сталевар і адвокат з їх професійно-культурними орієнтаціями бачать різні суди. Як їм зрозуміти один одного? Адже кожен буде говорити про свій суд. Треба, щоб і автор, і читачі однаково розуміли те, про що йде мова. А для цього потрібно звільнитися від деяких традиційних уявлень, що спотворюють перспективу. Нам доведеться вживати окремі терміни в нетрадиційному контексті, а деякі запозичувати з інших дисциплін. Спосіб викладення матеріалу не буде вузько спеціальним — авторові доводиться в основному займатися практикою і тільки іноді написанням статей.

Ми пропонуємо пройти нашим шляхом і поглянути на звичні речі з дещо незвичної точки зору. Юридичні науки тяжіють до міждисциплінарної закритості. Вчені-правники в межах однієї дисципліни можуть десятиліттями вперто сперечатися через правильне розуміння і вживання терміна. Зрозуміло, що досягнення інших наук засвоюються наукою права ще важче. Проникнення нових знань, технологій вкрай уповільнено. У науці права насправді щось нове буває дуже рідко, оскільки вироблене правниками знання має відвертий конвенціональний характер. Поняття, що народжуються в межах інших дисциплін, дуже важко конвертуються в ригідній догматичній системі юридичного мислення. Тому правознавство часто відстає від інших сфер людського духу. Однак ми живемо в часи епохальних змін. Суспільство, яке переходить у стан інформаційного, не може далі використовувати методи індустріальної цивілізації. Способи роботи з правом на сучасному етапі вийшли на інтелектуально і технологічно новий, більш високий рівень. Тому в наш час видається нагальною потребою сформувати інші підходи до бачення процесів забезпечення правосуддя, які б відповідали новій парадигмі в інформаційній сфері.

Соціальне управління і суд

Поняття «управління» передбачає наявність чинника, який спрямовує процеси у заданому напрямі. Цей чинник є системоутворюючим і, на нашу думку, являє собою модель, яка пов’язує потреби, мету і засоби в єдине організоване ціле. Зв’язки, які пов’язують сьогоднішні потреби із завтрашніми засобами їх задоволення, є логічними. Це описана несуперечлива технологія досягнення мети. Модель повинна пояснити, чому за життєвих обставин, що склалися, можна досягти задуманої мети певними засобами. Тобто управління з цього боку — спосіб пояснення, чому потрібне майбутнє можливе. Це «теоретична» частина управління. Сама можливість управління залежить від наявності гіпотези, яка б задовільно виконувала функцію пояснення, чому таке майбутнє є можливим, а також функцію передбачення — тобто, коли воно відбудеться і за яких умов. Для того щоб було можливим управління судом, потрібна хоч якась теоретична конструкція суду як організації, що забезпечує процес здійснення правосуддя. Ми не претендуємо на роль творців теорії суду, ми просто змушені «теоретичним» цементом хоч якось об’єднувати різнорідні фрагменти «будівлі суду», які без таких припущень будуть жертвами ентропії. А ще краще таку будівлю не реконструювати, а збудувати заново, взявши сучасний більш придатний матеріал.