Перехід до добросовісного набувача права власності на чуже майно та умови для його витребування законним власником: (коментар статей 330 та 388 ЦК України)

С. О. Сліпченко
доцент кафедри цивільного права та процесу Харківського національного університету внутрішніх справ, кандидат юридичних наук, доцент

С. В. Томчишен
доцент кафедри правових основ підприємницької діяльності Харківського національного університету внутрішніх справ, кандидат юридичних наук

Право власності на майно може переходити від власника до іншої особи тільки на підставі відчужувального правочину, який вчиняється власником або уповноваженою ним особою, якщо законом прямо не передбачено інше. Особа, яка не наділена власником або законом відповідними повноваженням, не може відчужувати майно, що їй не належить. З цього приводу ще стародавні римські юристи вказували, що неможливо передати те, чого сам не маєш. Тому, за загальними правилом, набувач майна, відчуженого неуправомоченою особою, не отримує право власності, якщо інше прямо не передбачено законом. Однак із цього загального правила існують деякі винятки. Зокрема, такі винятки передбачено статтями 330 та 388 ЦК України, якими визначено випадки, коли до добросовісного набувача може переходити право власності на чуже майно, передане йому особою, яка не мала права його відчужувати, незважаючи на відсутність на це волі законного власника.

1. Підстави для переходу до добросовісного набувача права власності на майно,

відчужене особою, яка не мала на це права (ст. 330 ЦК).

Відповідно до ст. 330 ЦК, у випадку коли майно відчужується особою, яка не мала на це права, право власності переходить до добросовісного набувача, якщо відповідно до ст. 388 ЦК воно не може бути витребуване у нього. Наведена норма визначає юридичну долю неправомірно відчуженого майна і розрахована насамперед на випадки, коли одна особа (законний власник) у результаті дій неуправомоченої особи (неуправомоченого відчужувача) була позбавлена свого майна, а інша особа (добросовісний набувач) добросовісно отримала його за відчужувальним правочином і вважала себе власником, доки не з’явився його законний власник. У подібних ситуаціях питання про перехід до добросовісного набувача права власності на майно, відчужене без волі законного власника, вирішується з урахуванням вимог ст. 330 ЦК, яка разом із ст. 328 ЦК закріплює презумпцію правомірності набуття права власності незалежно від правомірності чи неправомірності правочину, на підставі якого майно було відчужено добросовісному набувачу.

1.1. Суб’єктний склад правовідносин, до яких застосовується ст. 330 ЦК.

За суб’єктним складом ст. 330 ЦК розрахована на випадки, коли одна особа (добросовісний набувач) отримує майно від іншої особи (неуправомоченого відчужувача), не знаючи про відсутність у неї повноважень на відчуження, та за всіма обставинами придбання майна не могла про це дізнатися.

За змістом коментованої норми добросовісним набувачем вважається особа, яка не знала і не могла знати, що отримувала майно від особи, яка не мала права його відчужувати, саме в момент придбання майна. Тому, якщо набувач чужого майна дізнається про це пізніше, він також вважається добросовісним. Відповідно, недобросовісним є набувач, який знав або за фактичних обставин придбання майна міг знати, що отримує майно від особи, яка не має права його відчужувати. У першому випадку у діях недобросовісного набувача вбачається умисел, тобто коли він усвідомлює неправомірність дій відчужувача, наприклад, при скуповуванні краденого. У другому випадку дії набувача є необережними, тобто коли він не виявляє необхідної обачливості, за якої міг би дізнатися про неправомірність дій відчужувача, наприклад, у разі купівлі майна без документів тощо.

Неуправомоченим відчужувачем (особою, яка відчужує чуже майно, не маючи на це права) вважається особа, яка в момент відчуження володіє майном, що належить на праві власності іншій особі, але не наділена власником правом на його відчуження або відповідно до закону обмежена у праві його відчужувати. Неуправомоченим відчужувачем може бути: викрадач або особа, яка знайшла загублену річ; особа, яка перебуває з власником у договірних відносинах, які не передбачають відчуження майна, наприклад, наймач чи зберігач; державний виконавець, якщо торги визнані в установленому законом порядку недійсними; батьки (усиновлювачі, опікуни) неповнолітніх, ...