Про проведення Всеукраїнського науково-практичного семінару «Охорона корпоративних прав»

1–2 жовтня 2010 р. у м. Івано-Франківськ на базі Юридичного інституту Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника відбувся Всеукраїнський науковопрактичний семінар «Охорона корпоративних прав». Ініціаторами його проведення стали Науково-дослідний інститут приватного права і підприємництва Національної академії правових наук України та Юридичний інститут Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника.

У межах роботи Всеукраїнського науково-практичного семінару відбулася презентація підручників видавництва «Юрінком Інтер»: Цивільне право України: у 2 т. : підручник / за ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової, Р. А. Майданика. — 3-тє вид. перероб. і допов. — К., 2010.

Про історію написання та напрацювання авторів цього підручника доповідав О. В. Дзера, доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент НАПрН України, заслужений юрист України.

За його словами, презентований підручник є третім виданням, в якому проаналізовано чинне законодавство України та зарубіжних країн, Цивільний кодекс України, судова практика, окремі теоретичні проблеми цивільного права. Йому передували опублікування підручника «Цивільне право України» у двох книгах (видавництва «Юрінком Інтер»), який базувався на проекті нового Цивільного кодексу України. У 2005 р. було опубліковано друге видання підручника з урахуванням дії положень нового ЦК та інших нових актів законодавства, зокрема, Сімейного кодексу України та Господарського кодексу України. Після 2005 р. було внесено чимало змін до ЦК, інших актів цивільного законодавства, уперше прийнято надзвичайно важливий Закон України «Про акціонерні товариства», втратили чинність перші ринкові закони «Про підприємництво», «Про підприємства в Україні», «Про власність» тощо. Тому в новому підручнику авторський колектив дає всебічний аналіз чинного цивільного законодавства, практики його застосування, нових постанов Пленуму ВСУ, зокрема, «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» від 24 жовтня 2008 р., «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 р., а також нові доктринальні погляди на дискусійні проблеми у цивільному праві.

До колективу авторів цього підручника увійшли відомі в Україні та за її межами автори, серед яких: Т. В. Боднар, доктор юридичних наук, професор, професор кафедри цивільного права КНУ імені Т. Шевченка; С. М. Бервено, доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України, професор кафедри цивільно-правових дисциплін ХНУ ім. В. Н. Каразіна; В. А. Васильєва, доктор юридичних наук, директор Юридичного інституту Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника; М. К. Галянтич, доктор юридичних наук, доцент, заступник директора з наукової роботи НДІ приватного права і підприємництва НАПрН України; О. В. Дзера, доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент НАПрН України, заслужений юрист України, професор кафедри цивільного права КНУ імені Т. Шевченка; Ю. О. Заіка, доктор юридичних наук, професор, заступник начальника кафедри цивільно-правових наук Київського університету внутрішніх справ; Н. С. Кузнєцова, доктор юридичних наук, професор, академік НАПрН України, заслужений діяч науки і техніки України, професор кафедри цивільного права КНУ імені Тараса Шевченка; В. В. Луць, доктор юридичних наук, професор, академік НАПрН України, заслужений діяч науки і техніки України, завідувач кафедри цивільно-правових дисциплін Академії муніципального управління; Р. А. Майданик, доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент НАПрН України, завідувач кафедри цивільного права КНУ імені Т. Шевченка; С. Я. Фурса, доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри правосуддя КНУ імені Т. Шевченка та багато інших відомих фахівців у галузі цивільного права.

Корпоративне право України / В. В. Луць, В. А. Васильєва, О. Р. Кібенко, І. В. Спасибо-Фатєєва та ін. ; за заг. ред. В. В. Луця. — К. : Юрінком Інтер, 2010.

Про роботу над підручником доповіла В. А. Васильєва, доктор юридичних наук, директор Юридичного інституту Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника. За її словами, сьогодні Україна вступила в етап докорінного реформування економіки на ринкових засадах та створення громадянського суспільства. Основним із завдань нашої держави є інтеграція до європейського та світового співтовариства. Тому важливого значення набувають питання відповідності вітчизняного корпоративного права європейським стандартам та адаптування його до законодавства ЄС. Удосконалення корпоративного законодавства стало нині нагальною необхідністю. Важливим кроком у досягненні цього є прийняття 17. 09.2008 р. Закону України «Про акціонерні товариства», який спрямований на повніше і чіткіше врегулювання багатьох складних питань корпоративних, зокрема акціонерних, правовідносин. Наслідком змін в акціонерному законодавстві, безумовно, буде потреба в удосконаленні правового регулювання корпоративних відносин за участю й інших суб’єктів корпоративного права (ТОВ, ТДВ, ПТ, КТ, кооперативів, інших суб’єктів корпоративного типу тощо).

Підручник «Корпоративне право України» підготовлений із урахуванням нового Закону. Він охоплює найбільш важливі питання корпоративного права та управління, зокрема: поняття корпоративних відносин та їх розвиток; джерела корпоративного права; заснування та припинення підприємницьких товариств; суб’єкти (учасники) корпоративних відносин; особливості правового статусу окремих видів корпорацій; поняття і види корпоративних прав та обов’язків; корпоративне управління; правовий режим майна підприємницьких товариств; здійснення корпоративних прав учасниками (засновниками) підприємницьких товариств; розпорядження корпоративними правами; захист корпоративних прав; європейська та американська моделі корпоративного управління тощо. Тож він буде сприяти успішному викладанню курсів корпоративного чи акціонерного права у вищих навчальних закладах та засвоєнню студентами відповідних знань.

До авторського колективу цього підручника увійшли провідні фахівці в галузі корпоративного права і управління України: В. В. Луць, доктор юридичних наук, професор, академік НАПрН України; В. А. Васильєва, доктор юридичних наук; І. В. Спасибо-Фатєєва, доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент НАПрН України; О. Р. Кібенко, доктор юридичних наук, професор; І. А. Селіванова, кандидат юридичних наук, доцент; І. Б. Саракун, кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник; І. Р. Калаур, кандидат юридичних наук, доцент; Н. Р. Кобецька, кандидат юридичних наук, доцент; А. В. Луць, кандидат юридичних наук, доцент; А. В. Зеліско, кандидат юридичних наук; О. В. Кашина, науковий співробітник.

У роботі Всеукраїнського науково-практичного семінару «Охорона корпоративних прав» взяли участь відомі доктори юридичних наук, серед яких О. В. Дзера, В. А. Васильєва, М. К. Галянтич, наукові співробітники Лабораторії з вивчення проблем корпоративного права (м. Івано-Франківськ) та НДІ приватного права і підприємництва НАПрН України (м. Київ), а також практичні працівники — судді господарського суду Б. П. Гриняк, Т. В. Максимів, нотаріус М. І. Стецьків, начальник Івано-Франківського територіального управління Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку В. Б. Хлопан.

Для обговорення у пленарному засіданні семінару було представлено такі теми:

В. В. Луць, доктор юридичних наук, професор, академік НАПрН України, заслужений діяч науки і техніки — «Строки в охороні корпоративних прав»;

В. М. Коссак, доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри цивільного права і процесу Львівського національного університету ім. І. Франка — «Правові підстави визнання недійсним правочину щодо вчинення якого є заінтересованість»;

І. М. Кучеренко, доктор юридичних наук, провідний науковий співробітник Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України — «Правові проблеми перетворення АТ у ТОВ»;

Р. Б. Шишка, доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри господарського права і процесу МФЮА — «Підходи до охорони корпоративних прав»;

О. М. Вінник, доктор юридичних наук, професор, професор кафедри господарського права Київського національного університету ім. Т. Шевченка — «Проблеми використання корпоративної форми державно-приватного партнерства»;

Є. О. Харитонов, доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри цивільного права Національного університету «Одеська юридична академія» — «Проблеми застосування аналогії закону та аналогії права у діяльності корпорацій»;

О. І. Харитонова, доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри права інтелектуальної власності і корпоративного права Національного університету «Одеська юридична академія» — «Корпоративні правовідносини та правовідносини інтелектуальної власності: проблеми співвідношення» та ін.

Із вступним словом та привітанням учасників виступила В. А. Васильєва, доктор юридичних наук, директор Юридичного інституту Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника. Вона зробила акцент на актуальності теми Всеукраїнського науково-практичного семінару «Охорона корпоративних прав» та необхідності проведення наукових досліджень у цій сфері. Розробка цієї проблематики проводиться в межах науково-дослідних робіт, що виконуються Лабораторією з вивчення проблем корпоративного права на базі НДІ приватного права і підприємництва НАПрН України та Юридичного інституту Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника. Її завершальним етапом має стати опублікування монографії з цієї теми.

У доповіді В. А. Васильєвої «Теоретичні проблеми захисту корпоративних прав» наголошувалося на необхідності вивчення проблеми захисту корпоративних прав як системного правового явища та виявленні проблематики способів захисту корпоративних прав, які притаманні тільки корпоративним правам. Однією з важливих проблем у сфері захисту корпоративних прав, на думку доповідача, є співвідношення форм, меж та способів захисту корпоративних прав. На думку доповідача, міра захисту є межею дозволеної поведінки, оскільки визначає, що саме і до якої межі може або зобов’язаний робити суб’єкт, щоб при цьому не порушити чужого суб’єктивного права чи інтересу. Спосіб описує зміст вчинюваної дії, а форма захисту — це зовнішня характеристика того, яким саме чином реалізується той чи інший спосіб. Порушуючи питання захисту правомірного інтересу, доповідач зазначила про його складність у структурі цивільного правовідношення і про те, якими способами захищається правомірний цивільно-правовий інтерес та чи може він захищатися тими ж способами, що й суб’єктивне корпоративне право.

У ЦК України йдеться про те, що ненормативний акт органу державної влади та управління, а у випадках, передбачених законом, нормативний акт, який не відповідає закону чи іншим правовим актам і порушує цивільні права та охоронювані законом інтереси громадянина чи юридичної особи, може бути визнаний судом недійсними. Проте це не означає, що інтерес не може захищатися іншими способами. Це пояснюється структурою корпоративних правовідносин (між учасником корпорації та самою корпорацією), немож ливістю учасника корпорації виступати від імені корпорації і відокремленням майна корпорації від майна її учасників. У зв’язку з цим учасник корпорації не виступає суб’єктом речових і зобов’язальних правовідносин, в яких бере участь корпорація, і тому він не набуває будь-яких прав у рамках даних правовідносин. Проте в учасника корпорації існує багато способів втрутитися у дані правовідносини з метою недопущення зменшення вартості майна корпорації, відшкодування завданих їй збитків. У цьому випадку учасник захищає права самої корпорації та свій власний інтерес щодо збереження і збільшення вартості цього майна. Адже це тягне за собою збільшення вартості частки у майні корпорації та впливає на розмір дивідендів. У цьому і полягає правомірний інтерес, який може захищати учасник корпорації.

У своїй доповіді М. К. Галянтич, доктор юридичних наук, заступник директора з наукової роботи НДІ приватного права і підприємництва НАПрН України, доцент, розглянув тему «Споживчі та виробничі кооперативи як окремі види корпорацій». Наводячи поняття споживчого та виробничого кооперативу, доповідач зупинився на розмежуванні цих понять. Якщо виробничий кооператив має на меті одержання прибутку, відзначив доповідач, то споживчий кооператив утворюється шляхом об’єднання фізичних та/або юридичних осіб для організації торговельного обслуговування, заготівель сільськогосподарської продукції, сировини, виробництва продукції та надання інших послуг з метою задоволення споживчих потреб його членів. Зупиняючись на різновидах цього виду корпорацій у найрізноманітніших сферах їх діяльності, було відзначено, що кооперативне законодавство потребує свого удосконалення, приведення його у відповідність до потреб сьогодення. Державна політика України у сфері розвитку нормативно-правового забезпечення діяльності непідприємницьких товариств повинна мати на меті формування сучасної системи правового регулювання взаємовідносин у цій сфері. Пріоритетними напрямами формування нормативно-правової бази має бути постійний аналіз чинних актів законодавства, виявлення прогалин та протиріч у чинному законодавстві, на основі адаптації законодавства України до законодавства ЄС.

Л. С. Нецька, кандидат юридичних наук, доцент кафедри конституційного, адміністративного та фінансового права Національної академії прокуратури України, доцент, у доповіді «Про способи захисту корпоративних прав: реальність і перспективи» відзначила, що загальний аналіз сучасного стану захисту корпоративних прав в Україні дозволяє констатувати, що його недоліки пов’язані з недосконалістю або відсутністю відповідних норм матеріального та процесуального права. Передусім йдеться про норми, які регулюють порядок реалізації корпоративних прав та порядок і способи їх захисту. Адекватних, ефективних і достатніх способів захисту у ряді випадків порушень корпоративних прав вітчизняне законодавство не містить.

Практика діяльності господарських товариств в Україні не є тривалою у порівнянні з розвинутими країнами світу і вона ще не встигла підготувати дієвий механізм захисту корпоративних прав. За умов сучасного стрімкого розвитку корпоративних відносин, впливу на них економічних і політичних змін, які неминуче привносять новели у діяльність підприємницьких товариств, не лише практика, а й законодавство не встигає реагувати на проблеми захисту корпоративних прав. Тому нагальною необхідністю є постійний аналіз корпоративних відносин, практики, яка складається в Україні, а також вивчення і запозичення позитивного досвіду охорони і захисту корпоративних прав у інших держав. Певні ускладнення з’являються і у зв’язку з тим, що негативні явища діяльності зарубіжних корпорацій (господарських товариств) проникають в Україну, а законодавство нашої держави завчасно не передбачає заходів для попередження і недопущення таких негативних явищ. Типовим прикладом є різновиди «рейдерства», нові види порушень прав. Отже, вдосконалення законодавства щодо захисту корпоративних прав є найкращою допомогою захисту.

Під час доповіді «Проблеми здійснення та захисту переважного права купівлі частки (акцій)» С. В. Томчишен, кандидат юридичних наук, доцент кафедри правових основ підприємницької діяльності Харківського національного університету внутрішніх справ, відзначив, що вітчизняне законодавство про господарські товариства недостатньо повно, а в деяких випадках взагалі поверхово врегульовує порядок реалізації переважного права. Відсутність у ньому чіткого порядку реалізації та водночас належних способів захисту переважного права істотно ускладнює правозастосування і не дозволяє учасникам (акціонерам) товариств здійснювати ефективний захист у разі його порушення, а в окремих випадках взагалі виключає таку можливість.

Застосування в господарських товариствах конструкції переважного права потребує збалансування прав та інтересів всіх учасників (акціонерів) товариств, як тих, що залишаються в ньому, так і того, який унаслідок відчуження своєї частки (акцій) вибуває із товариства. Такої мети може бути досягнуто тільки через встановлення у законодавстві чіткої системи взаємних прав та обов’язків і узгодженого порядку їх здійснення відповідно до призначення та основних принципів застосування конструкції «переважного права». На погляд доповідача, призначення та основні принципи конструкції «переважного права» полягають: у забезпеченні можливості для здійснення кожним із учасників (акціонерів) контролю над входженням (вступом) до товариства третіх осіб; у забезпеченні майнових інтересів учасників (акціонерів) у збільшенні майнової участі в товаристві та отриманні від цього відповідних майнових переваг; а також у забезпеченні умов для збільшення обсягу права на управління і збереження пропорційності в управлінні товариством та отримання інших немайнових переваг, що залежать від обсягу права на управління.

У своїй доповіді В. М. Зубар, кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного права Національного університету «Одеська юридична академія», доцент, звернув увагу на проблеми охорони корпоративних прав юридичних осіб публічного права. Автор зазначив, що незважаючи на передбачений у ЦК України поділ юридичних осіб на осіб публічного та приватного права, це питання залишається дискусійним. Основні аргументи противників поняття юридичних осіб публічного права полягають у тому, що введення такої категорії потребує внесення відповідних змін до законодавства, зміну термінології, перегляд існуючих теорій юридичної особи. Базовою проблемою, яку дійсно необхідно вирішувати у зв’язку з уведенням такого виду юридичних осіб, є проблема участі держави у цивільних правовідносинах, а також проблема визнання держави (територіальних громад, АРК) юридичними особами публічного права.

Під час доповіді «Питання охорони корпоративних прав» С. О. Бородовський, кандидат юридичних наук, доцент кафедри судочинства Прикарпатського юридичного інституту Львівського державного університету внутрішніх справ, відзначив, що реєстрація випуску акцій і облігацій підприємств спрямована на охорону цивільних прав у корпоративних відносинах. При цьому окремі з указаних дій можна віднести і до правочинів або дій, що входять до відповідного юридичного (фактичного) складу, а отже, прямо пов’язані з правочинами. Доповідач зазначив, що реєстрація юридичної особи має на меті створення юридично рівного і вільного суб’єкта цивільних відносин. Тому усічення правосуб’єктності призведе до створення такого суб’єкта, який виявиться неспроможним набувати і реалізовувати окремі права. У результаті цього будуть потерпати й інші учасники цивільних відносин, оскільки вчинення ними правочину з такою особою може піддати сумніву дійсність відповідного правочину, а значить правомірність їх прав та законних інтересів. Отже, у цьому разі негативні наслідки від управління юридичною особою перекладатимуться із засновників чи учасників юридичної особи на інших учасників цивільних відносин. Але оскільки відповідно до ч. 3 ст. 13 Конституції України власність зобов’язує, то й негативні наслідки від управління повинні покладатися на юридичну особу та її учасників (засновників). У свою чергу усічення правосуб’єктності юридичної особи спрямоване на захист її учасників (засновників) від зловживань чи інших негативних дій органів її управління. Проте охорону інтересів цих осіб можна було б забезпечити шляхом встановлення більш ефективних механізмів реалізації правосуб’єктності та здійснення контролю за діяльністю органів управління.

У доповіді «Оформлення спадщини як спосіб захисту корпоративних прав» М. І. Стецьків, державний нотаріус 1-ї Хмельницької нотаріальної контори, зупинилася на правовідносинах, що складаються у сфері реалізації юридичними і фізичними особами корпоративних прав, а саме виникнення, зміни та припинення корпоративних прав, відчуження, спадкування, оподаткування корпоративних прав. Доповідач приділила увагу питанням захисту корпоративних прав шляхом їх нотаріального оформлення та зупинилася на переліку документів, що необхідні при оформленні цивільно-правових договорів купівлі-продажу, міни, дарування, у тому числі попереднього договору та передавального доручення. Доповідач запропонувала встановити відкритий доступ до інформації, що міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб, з метою запобігання правопорушенням шляхом отримання відомостей через мережу Інтернет.

У своєму виступі «Правова природа рішень органів господарських товариств» І. Р. Калаур, кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник Лабораторії корпоративного права НДІ приватного права і підприємництва НАПрН України, звернув увагу на теоретичні проблеми щодо сутності корпоративних прав, правової природи установчих документів підприємницьких товариств та рішень їх органів управління. Аналізуючи доктринальні підходи у вирішенні вказаних питань, доповідач визначив позитивні та негативні сторони кожної наукової концепції щодо розуміння сутності рішень органів управління; змоделював додаткові аргументи на підтвердження того, що рішення органів управління підприємницьких товариств за своєю суттю є правочинами.

І. Б. Саракун, кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник Лабораторії корпоративного права НДІ приватного права і підприємництва НАПрН України, у доповіді «Діяльність Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку щодо охорони права на участь в управлінні акціонерним товариством», яку підготовлено спільно з В. Б. Хлопаном, начальником Івано-Франківського територіального управління ДКЦПФР, відзначила, що ДКЦПФР є достатньо впливовим органом, який здійснює охоронну функцію держави (у сфері управління, регулювання та контролю), а участь його представника (представника територіального управління) під час реєстрації для участі в загальних зборах є фактом, який забезпечує належну реалізацію цього права, оскільки унеможливлює маніпулювання зі складом учасників загальних зборів і належністю їм відповідної кількості голосів. Водночас ДКЦПФР (її територіальні управління) наділені функцією щодо захисту корпоративних прав, оскільки голова комісії, члени комісії, начальники територіальних органів відповідно до наданих їм повноважень можуть виносити розпорядження про усунення їх порушень.

Зупиняючись на практичних аспектах діяльності цього органу, доповідачем було відзначено, що представники ДКЦПФР уповноважені входити до місця проведення загальних зборів із метою здійснення контролю за реєстрацією акціонерів (їх представників), проте втручатися в їх роботу вони не можуть, а бути присутніми на них можуть лише як запрошені. Така практика сформувалася з метою недопущення втягування Комісії у корпоративні спори чи конфлікти. Також зазначалося, що представники Комісії не мають права переривати чи зупиняти процес реєстрації учасників навіть при виявленні явних ознак порушень (вони звертаються до правоохоронних органів по допомогу при виявленні ознак кримінального злочину), які фіксуються у відповідному протоколі, що є вагомим доказом та підставою для визнання рішень загальних зборів недійсними. Представники правоохоронних органів неохоче реагують на подібні запрошення або реєстрація акціонерів на момент їх приїзду закінчується, і тоді відновити порушене право можливо лише в судовому порядку.

Поряд з цим звернуто увагу і на інші питання, що сьогодні залишаються поза межами належного нормативного регулювання, зокрема на випадки, коли загальні збори проводяться протягом двох днів. Тут постає питання про чинність реєстру акціонерів. Підрахунок голосів здійснюється перед початком роботи загальних зборів, а наступного дня він не проводиться. Тому на рівні законодавства пропонується передбачити можливість проведення реєстрації акціонерів і другого дня (враховуючи кворум) та підраховувати голоси за дійсною, фактичною присутністю акціонерів. Це стосується також і прийняття рішень із голосування з питань порядку денного.

Під час свого виступу «Форми захисту корпоративних прав» В. І. Бобрик, кандидат юридичних наук, завідувач відділу юрисдикційних форм правового захисту суб’єктів приватного права НДІ приватного права і підприємництва НАПрН України, звернув увагу на проблеми розмежування категорій «захисту» і «охорони» корпоративних прав, критерії віднесення окремих порядків захисту корпоративних прав до юрисдикційних чи неюрисдикційних форм, розмежування компетенції судів адміністративної, цивільної та господарської юрисдикції у сфері захисту корпоративних прав та інтересів, здійснення ДКЦПРФ адміністративного захисту корпоративних прав, а також захисту прав та інтересів інвесторів саморегулівними організаціями на ринку цінних паперів.

Результатом роботи Всеукраїнського науково-практичного семінару «Охорона корпоративних прав» стало прийняття рекомендацій щодо усунення прогалин у законодавстві у галузі корпоративного законодавства.

Висновки та рекомендації Всеукраїнського науково-практичного семінару «Охорона корпоративних прав»

У межах роботи науково-практичного семінару було визначено найбільш проблемні теоретичні та практичні питання, основні підходи до охорони корпоративних прав. Актуальність та чисельність наукових дискусій, що виникають у цій сфері, значна кількість судових справ свідчать про необхідність подальшого вдосконалення охорони корпоративних прав.

За результатом проведеного заходу його учасниками було обговорено і запропоновано низку пропозицій та рекомендацій щодо вдосконалення правового врегулювання корпоративних відносин із таких питань:

1. Охорону корпоративних прав доцільно розглядати як різновид гарантії реалізації прав, свобод та охоронюваних законом інтересів учасників корпоративних відносин. Охорона корпоративних прав передусім має бути спрямована на законодавче забезпечення їх реалізації та ефективний захист у разі їх порушення. Охорона корпоративних прав повинна передбачати застосування узгодженої системи засобів та способів, застосування яких забезпечувало б як здійснення учасниками корпоративних відносин, непорушність їх прав та законних інтересів, так і можливість поновлення у випадку порушення.

2. Загальний аналіз сучасного стану захисту корпоративних прав в Україні дозволяє констатувати, що його недоліки пов’язані з недовершеністю або взагалі відсутністю відповідних норм матеріального та процесуального права. Першочергово йдеться про норми, які регулюють порядок реалізації корпоративних прав та порядок і способи їх захисту.

3. Необхідним є врегулювання визначення кворуму загальних зборів шляхом включення до Закону «Про акціонерні товариства» положень, які б передбачали чіткі випадки їх проведення більш як 1 день та можливість підрахунку голосів за фактичною присутністю акціонерів при прийнятті рішень з питань порядку денного.

4. Законодавство, що регламентує порядок виплати дивідендів, потребує подальшого вдосконалення, оскільки воно є суперечливим та недостатньо врегульованим, що призводить до відповідних зловживань.

5. Застосування в господарських товариствах конструкції переважного права потребує збалансування прав та інтересів усіх учасників (акціонерів) товариств, як тих, що залишаються в ньому, так і того, який унаслідок відчуження своєї частки (акцій) вибуває із товариства.

6. Необхідним є закріплення у Законі України «Про акціонерні товариства» умов щодо обов’язковості передбачення у статуті акціонерних товариств права на укладення угод акціонерів із міноритарними акціонерами, а також перелік питань, із приводу яких вони можуть укладатися, який повинен бути відкритим.

Разом з цим у Законі України «Про акціонерні товариства» необхідно врегулювати відносини, пов’язані з угодами акціонерів, зокрема закріпити у ст. 2 чітке поняття акціонерної угоди як договору між засновниками, акціонерами та/або ймовірними акціонерами (особами, які підписалися на акції додаткового випуску (додаткові акції), виявили бажання придбати у товариства викуплені ним акції власних емісій), що спрямований на визначення особливостей реалізації сторонами договору корпоративних прав.

7. Законодавчо встановити: 1) відкрите коло відносин, що можуть регулюватися такою угодою; 2) обов’язкову письмову форму такої угоди; 3) умови для її дійсності (відсутність суперечностей із законодавством, статутом товариства, а також дотримання добросовісності при укладенні такої угоди, відсутність зловживання сторонами угоди своїми правами тощо; 4) форми відповідальності, що можуть застосовуватися до порушників умов акціонерної угоди, і можливість судового захисту інтересів сторін договору у разі невиконання учасником/учасниками договірних відносин своїх зобов’язань за такою угодою; 5) наслідки для товариства у разі укладення, невиконання чи припинення/ розірвання акціонерної угоди; 6) підстави припинення акціонерної угоди; 7) наслідки відчуження стороною угоди своїх акцій і відповідно — перехід до набувача акцій прав та обов’язків за такою угодою.

8. Передбачити види акціонерних угод за суб’єктним складом: акціонерні угоди засновників (не повинні включати згадані в ч. 3 ст. 9 Закону «Про акціонерні товариства» обмеження щодо строку дії засновницького договору), акціонерні угоди власників акцій, акціонерні угоди за участю потенційних акціонерів (осіб, які підписалися на акції, або які їх набувають у акціонерного товариства, що продає раніше викуплені в акціонерів акції). Разом з цим встановити можливість визначення спеціальними законами особливих вимог до акціонерних угод у разі їх застосування в межах державного приватного партнерства при реалізації пріоритетних інвестиційно-інноваційних проектів, що фінансуються державою, в акціонерних товариствах зі значною (понад 25 %) часткою держави тощо.

9. Потребує невідкладного вирішення питання стосовно правових наслідків визнання недійсним правочину, щодо якого є заінтересованість. У частині 1 ст. 72 Закону

«Про акціонерні товариства» підкреслюється, що заінтересована особа несе відповідальність у розмірі завданих товариству збитків, а ч. 2 ст. 72 цього Закону передбачає право будь-кого з акціонерів вимагати визнання цього правочину недійсним і відшкодування збитків та/або моральної шкоди. У першому випадку йдеться про цивільно-правову відповідальність у вигляді відшкодування збитків. У другому — застосовуються цивільноправові наслідки недійсності правочину. Утім ст. 227 ЦК України передбачає лише можливість відшкодування моральної шкоди, завданої таким правочином, якщо юридична особа ввела другу сторону в оману щодо свого права на вчинення такого правочину. Відповідно до п. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин, щодо якого є заінтересованість, теж має відповідати цим вимогам. Тому в разі порушення вимог, визначених ст. 71 Закону «Про акціонерні товариства», слід застосовувати правові наслідки, передбачені ст. 72 цього Закону, а саме — визнавати правочин недійсним із відшкодуванням збитків та/або моральної шкоди.

10. Неврегульованим на законодавчому рівні залишається питання про можливість припинення процесу добровільної ліквідації. Орган або учасники юридичної особи, які прийняли рішення про ліквідацію, мають право його відмінити. Пропонується надати юридичній особі, яка перебуває у процесі ліквідації, право припинити цей процес та продовжити свою діяльність. Відміна рішення про ліквідацію може мати місце тільки до моменту виключення юридичної особи з Єдиного державного реєстру.

11. Необхідним є удосконалення питання перетворення АТ у ТОВ. Послідовність дій такого виду реорганізації визначена у Порядку реєстрації випуску акцій під час реорганізації товариств, затвердженому рішенням ДКЦПФР 30.12.98 № 221 та зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 4 березня 1999 р. за № 137/3430. Однак не можуть не викликати критики його окремі положення, а саме: 1) юридична особа може бути створена як шляхом заснування, так і реорганізації. У випадку реорганізації установчі збори юридичної особи не провадяться. Тому не потрібно приймати рішення про створення ТОВ, про затвердження статуту товариства, про обрання органів управління загальними зборами акціонерного товариства; 2) неможливим є прийняття рішення про умови обміну акцій на частки на зборах, на яких приймається рішення про реорганізацію, оскільки оцінка акцій, які викуповуються, буде провадитися після таких зборів; 3) проблематичною та зайвою є процедура обміну акцій на письмові зобов’язання про видачу відповідної кількості часток ТОВ та процедура обміну письмових зобов’язань на частки у статутному капіталі ТОВ.

Незрозумілим видається необхідність надання таких письмових зобов’язань та наступний їх обмін, якщо визначення поіменованого учасника ТОВ буде провадитися за реєстром акціонерів, і у такому випадку акціонер не зможе «загубитися» та не набути статусу учасника ТОВ відповідно до статуту ТОВ. Поняття «обмін» акцій на частки є умовним, оскільки існування акцій та часток у ТОВ у часі не збігається. Набуття права власності на частку у статутному капіталі ТОВ колишніми акціонерами провадиться з дня державної реєстрації такого товариства.

12. Недостатньо врегульованою на законодавчому рівні є діяльність наукових парків, оскільки ЦК України та Закон України «Про наукові парки» не містять єдиного концептуального підходу до правового статусу вказаного виду корпоративних юридичних осіб, що може стати істотною перешкодою у їх ефективному функціонуванні та реалізації поставлених перед ними завдань.

Матеріал підготували:

В. В. Луць — доктор юридичних наук, професор, академік НАПрН України, заслужений діяч науки і техніки;

В. А. Васильєва — доктор юридичних наук, директор Юридичного інституту Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника;

І. Б. Саракун — кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник Лабораторії корпоративного права НДІ приватного права і підприємництва НАПрН України