Судові рішення в цивільному процесі України

А. О. Замченко
кандидат юридичних наук, помічник заступника голови Апеляційного суду Сумської області, старший викладач Сумської філії Харківського національного університету внутрішніх справ

Розгляд будь-якої цивільної справи закінчується ухваленням судового рішення, метою якого є захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, у зв’язку з чим саме інститут судового рішення вважається одним із центральних у структурі науки цивільного процесуального права України.

Для теорії цивільного процесуального права та практики у сфері розробки інституту судового рішення важливе значення мають праці таких вчених, як: С. Н. Абрамова, С. В. Васильєва, В. В. Комарова, Д. Д. Луспеника, І. К. Піскарьова, Д. І. Полумордвинова, В. І. Тертишнікова та багатьох інших науковців.

Проте у зв’язку зі стрімкими змінами українського законодавства взагалі та цивільного процесуального законодавства зокрема ряд актуальних і практично значущих проблем, що стосуються інституту судового рішення, потребують подальшої розробки та більш глибокого вивчення, що і є метою цієї статті.

Оскільки «судове рішення» — категорія законодавча, для її правильного використання в теорії права необхідно чітко окреслити суть і зміст даної категорії.

Згідно з тлумачним словником, «судове рішення» являє собою збірне поняття, яке охоплює всі акти, прийняті судом (суддею) у результаті процесуальної діяльності, і які є обов’язковими до виконання всіма службовими особами та громадянами [1, с. 545].

У правовій же літературі існують декілька підходів до визначення цього поняття. Так, Г. В. Фазикош, наприклад, визначає, що судове рішення — це акт легітимної судової влади, яким суд реалізує свої головні юрисдикційні повноваження і який є частиною правопорядку в державі [2, с. 6].

Ми підтримуємо точку зору О. М. Шимановича, згідно з якою судове рішення — це процесуальний акт-документ, який ґрунтується на встановлених у судовому розгляді фактах і застосуванні норм права, яким вирішуються по суті вимоги заінтересованої особи про захист прав, свобод чи інтересів у порядку позовного провадження або вимоги, спрямовані на захист охоронюваних законом інтересів у порядку окремого провадження, що набирає законної сили у встановленому законом порядку і підлягає виконанню [3, с. 5].

Необхідно пам’ятати, що в літературі терміни «судове рішення» та «рішення суду» є різними за обсягом та змістом. І. В. Андронов дає таке визначення поняття «судове рішення» — це вольовий акт правосуддя в цивільному процесі, ухвалений судом іменем України у встановленому законом порядку в результаті здійснення правозастосовної діяльності, який містить наказ і підтвердження наявності або відсутності правовідносин, спрямований на охорону та захист прав, свобод і законних інтересів суб’єктів права і який має наслідком виникнення, зміну або припинення процесуальних, а в деяких встановлених законом випадках і матеріальних правовідносин [4, с. 3].

З точки зору Г. П. Тимченка, «судове рішення» є актом застосування права, який у механізмі правового регулювання має кумулятивне значення, оскільки виступає юридичним фактом матеріального та процесуального права водночас [5, с. 6].

Отже, на наш погляд, поняття «судове рішення» є більш широким, ніж «рішення суду», та включає в себе всі процесуальні документи, які постановляються судом. Такими документами за Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року (далі — ЦПК України) є: рішення, ухвали, судові накази.