База даних як об’єкт права інтелектуальної власності

С. Ю. Бурлаков
доцент кафедри цивільно-правових дисциплін Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, кандидат юридичних наук, партнер Юридичного товариства «Юрпайінтел», адвокат

Постановка проблеми. Серед об’єктів авторського права у ч. 1 ст. 8 Закону України «Про авторське право та суміжні права» [1] зазначаються бази даних як сукупність творів, даних або будь-якої іншої незалежної інформації у довільній формі, у тому числі — електронній, підбір і розташування складових частин якої та її упорядкування є результатом творчої праці, і складові частини якої є доступними індивідуально та можуть бути знайдені за допомогою спеціальної пошукової системи на основі електронних (комп’ютера) чи інших засобів. А чи не є база даних, як і фонограма, об’єктом суміжних прав? Можливо, вже настав час для виникнення нового суміжного права — права виготовлювача бази даних (упорядника)? Як співвідносяться права виготовлювача бази даних із правом автора на базу даних? Усі ці питання мають не лише теоретичну важливість, а передусім впливають на вирішення окремих практичних проблем.

У творчій діяльності все частіше з’являються об’єкти, відносини з приводу яких потребують розширеного правового регулювання та можливостей існуючих інститутів права не вистачає. База даних, як і кінематографічний твір [2; 3], є складними об’єктами, на прикладі яких можна розглянути проблеми правового регулювання багатошарових, синтетичних результатів інтелектуальної, творчої діяльності. Видається, що складність правового регулювання таких об’єктів права інтелектуальної власності обумовлена складністю об’єкта правового регулювання, ускладненням суб’єктного складу та системи суспільних відносин, що виникають із приводу створення та використання таких об’єктів.

Метою статті є визначення сутності та правової природи бази даних як об’єкта правового регулювання, визначення основних підходів та моделей правового регулювання суспільних відносин із приводу створення та використання баз даних як об’єктів цивільних прав.

Ускладнення бази даних як об’єкта правового регулювання відбувається завдяки науково-технічному розвитку, оскільки стрімкий прогрес комп’ютерної техніки надає можливість легко створювати та використовувати об’єкти, що містять у собі різнопланові та різнотипні результати творчої, інтелектуальної діяльності і мають інформаційну природу. Ускладнення результатів творчої комплексної діяльності створило підґрунтя для розширення способів використання тих самих матеріалів, у тому числі комбінування умов їх спільного використання. Тому, з урахуванням різноманітності форм використання об’єкта користувачем складного (синтетичного) продукту, використання інформаційного матеріалу, включеного до бази даних, може підпадати під різні правові режими. Разом з тим фрагмент складного об’єкта став мати більшу цінність не тільки в силу власних якостей та властивостей, а й як частина загального об’єкта. Це обумовлює важливість внутрішньої організації інформації, оскільки в сучасних умовах первинне значення, у більшості випадків, набуває легкість та швидкість пошуку матеріалу й отримання до нього доступу. Останнім часом пошук певних відомостей стає складним завданням, особливо, коли користувач не може знати про існування об’єкта пошуку, його точних параметрів тощо. Таким чином, цінність складного (синтетичного) об’єкта встановлюється організованістю (взаємоузгодженням) інформації в даному об’єкті.

Разом з тим визначення поняття складного об’єкта у вітчизняному законодавстві про інтелектуальну власність відсутнє. Це є недоліком системи правового регулювання, оскільки значного поширення на ринку інтелектуальної власності набули такі складні об’єкти права інтелектуальної власності, як кінематографічний твір, комп’ютерні програми, мультимедійні продукти, об’єднані технології тощо. З точки зору внутрішньої організації та складу у цьому переліку мають бути і бази даних.

Технічний розвиток приводить до збільшення кількості об’єктів, у роботі над створенням яких беруть участь цілі колективи, при цьому, як правило, створення їх однією людиною неможливе. Іншою передумовою створення колективних (синтетичних) творів є включення в один об’єкт різнотипних матеріалів, для здійснення цього необхідне об’єднання творчої, технічної, організаційної праці не тільки авторів, а й інших працівників. Усе це призводить до ускладнення системи взаємовідносин авторів, створювачів та користувачів, а як наслідок і до ускладнення системи правового регулювання. Чим більше залучено авторів до процесу створення складного об’єкта, тим складніше досягнути єдності у поглядах із питань використання твору, розпорядження правами на нього. У більшості випадків застосування інституту співавторства до цих відносин стає неможливим, оскільки творча діяльність не може існувати без технічної та організаційної складової праці колективу створювачів.