Особливості набуття та здійснення прав на об’єкти інтелектуальної власності, які створюються за рахунок коштів третіх

В. В. Соловйова
адвокат

1. Актуальність теми.

Останнім часом питання здійснення прав інтелектуальної власності, зважаючи на стрімкість і глобальність розвитку сфери суспільно-економічних відносин, пов’язаних з обігом об’єктів права інтелектуальної власності, набувають особливої актуальності. У сьогоднішніх ринкових умовах належне законодавче забезпечення умов ефективної охорони, здійснення та захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності впливає на «інвестиційний клімат» у країні. Від досконалості законодавства та ефективності закріплених ним правових механізмів охорони, здійснення і захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності прямо залежить і обсяг капіталовкладень у розробку наукоємних технологій та впровадження у виробництво результатів науково-технічної діяльності.

Втім існуючі сьогодні у вітчизняному законодавстві підходи до охорони, здійснення прав на об’єкти інтелектуальної власності та правові механізми їх захисту були сформовані переважно у часи перебування України у складі СРСР і за роки ринкових перетворень в економіці не зазнали бажаних позитивних змін. У сучасних економічних умовах значна частина положень законодавства у сфері інтелектуальної власності вже нездатна забезпечувати відповідно до потреб сьогодення належну охорону прав і законних інтересів осіб, які залучають власні кошти на створення об’єктів інтелектуальної власності, а також осіб, які створюють такі об’єкти за рахунок залучених коштів інших осіб.

Постановка проблеми. Більшість проблем, пов’язаних із здійсненням прав на об’єкти інтелектуальної власності (далі — об’єкти ІВ), переважно обумовлена закріпленим у Конституції України та ЦК загальним принципом розподілу майнових прав на них, а також через невідповідність окремих положень законодавства про інтелектуальну власність, що визначають підстави для набуття та механізм здійснення майнових прав на них, юридичній природі об’єктів ІВ як самостійних, оборотоздатних об’єктів цивільних прав. Так, у ст. 54 Конституції України передбачено, що кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності. При цьому ніхто не може використовувати або поширювати результати такої діяльності без його згоди, за винятками, встановленими законом. Разом з цим ст. 41 Конституції України закріплює право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю і результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. За змістом цих конституційних норм можна зробити висновок, що суб’єкт права інтелектуальної власності при здійсненні належних йому прав щодо об’єкта ІВ наділяється правомочностями, якими наділяється власник речей, зокрема правом володіння, використання та розпорядження результатами його інтелектуальної, творчої діяльності, що реалізуються за принципами, характерними для інституту «права власності».

Зазначені повноваження з часів римського права були притаманні правовому інституту «права власності» і визнавалися лише за власниками предметів матеріального світу (речей). Із розвитком цивільних відносин до об’єктів права власності почали відносити не тільки «предмети матеріального світу», а й «безтілесне майно» (нематеріальні об’єкти), у тому числі майнові права та обов’язки. Розширення переліку економічно цінних благ, які можуть бути об’єктом права власності, знайшло відповідне закріплення також у вітчизняному законодавстві при визначенні поняття «майна» та «об’єктів права власності» (статті 190, 316 ЦК). Віднесення до об’єктів права власності крім речей також нематеріа льних благ, що мають економічну вартість, викликане передусім розвитком та потребою сучасного майнового обороту. Законодавче закріплення такого підходу мало забезпечити належні умови для ефективного обороту майнових прав та водночас використання відпрацьованих упродовж останніх століть ефективних механізмів здійснення та захисту права власності. Втім, як свідчить практика, не в усіх випадках застосування підходів та правил, сформованих з часів, коли майнові права та обов’язки не розглядались об’єктом права власності, покращило оборот майнових прав на об’єкти ІВ. У деяких випадках поширення правил, характерних для права власності в його класичному розумінні як абсолютного права на об’єкти матеріального світу, здійснення і захист майнових прав на об’єкти ІВ викликає чимало проблемних питань.

Метою цієї статті є визначення механізму здійснення прав на об’єкти ІВ та співвідношення особливостей розпорядження ними з правилами правового інституту «права власності», зокрема, порядком здійснення правомочностей володіння, користування та розпорядження речами.