Проблеми визначення кола посадових осіб акціонерного товариства, заінтересованість яких у правочині тягне за собою необхідність застосування спеціального порядку його вчинення

К. А. Карчевський
доцент кафедри правових основ підприємницької діяльності Харківського національного університету внутрішніх справ, кандидат юридичних наук

Однією з новел нового Закону України «Про акціонерні товариства» [1] (надалі — Закон про АТ) є інститут правочину, щодо вчинення якого є заінтересованість (надалі — правочин із заінтересованістю). Норми цього Закону, зокрема статті 71, 72, закріплюють ознаки такого правочину, регламентують порядок його вчинення та визначають юридичні наслідки його порушення. Наведені норми включені до розділу ХІІІ вказаного Закону разом із нормами про значні правочини АТ. Із запровадженням правового інституту «правочин із заінтересованістю» постає необхідність у дослідженні всього комплексу питань, що можуть виникати у зв’язку із вчиненням правочинів із заінтересованістю, а також співвідношення встановленого порядку їх вчинення та правових наслідків його порушення із загальним порядком вчинення правочинів, передбаченим ЦК, та наслідками його недотримання.

При дослідженні цього питання особливий інтерес викликає питання про ознаки, які притаманні правочинам із заінтересованістю. Проведення ґрунтовного наукового аналізу таких ознак дозволить сформулювати доктринальне визначення правочину із заінтересованістю та зробити відповідні висновки, що можуть бути використані у правозастосовній практиці та в процесі подальшого вдосконалення акціонерного законодавства, а також враховуючи, що норми про правочини із заінтересованістю включені і до проекту Закону України «Про товариства з обмеженою відповідальністю» [2] і всього корпоративного законодавства. Крім цього, науковий інтерес викликають прикладні аспекти правового інституту, що розглядається, зокрема пов’язані з порядком вчинення даного правочину та наслідками його недотримання тощо.

При розгляді інституту правочину АТ із заінтересованістю перш за все необхідно зазначити, що наукових публікацій із відповідної проблематики вкрай мало. Так, серед вітчизняних вчених це питання досліджували Т. Боднар [3, с. 36–40], О. Виговський [4, с. 402–415], А. Кривенко [5].

Разом з цим існує великий досвід застосування цього інституту у країнах, із близькими до України правовими системами. Це, зокрема, стосується Російської Федерації та Республіки Казахстан, які вже довгий час застосовують норми про правочини із заінтересованістю, які прямо передбачені їх корпоративним законодавством (зокрема: Законом РФ «Про акціонерні товариства» [6] (надалі — ФЗ про АТ), Законом РФ «Про товариства з обмеженою відповідальністю» [7] (надалі — ФЗ про ТОВ), Законом Республіки Казахстан «Про акціонерні товариства» [8] (надалі — ЗРК про АТ)). Враховуючи тривале застосування норм про правочини із заінтересованістю, у вказаних країнах склалася й відповідна судова практика [9; 10; 11; 12; 13; 14] та доктрина [15; 16; 17; 18]. Серед останньої особливо слід відзначити монографію А. В. Габова «Сделки с заинтересованностью в практике акционерных обществ: проблемы правового регулирования» [19]. Крім цього, правовий режим правочинів із заінтересованістю досліджувався у загальних роботах, у тому числі підручниках із корпоративного та акціонерного права [20, с. 264–306; 21, с. 383–397; 22, с. 505–524]. Разом з цим слід вказати, що оскільки правочини із заінтересованістю розташовані в одному розділі зі значними правочинами АТ, що відповідає й іноземному досвіду (див., наприклад, Главу 7 ЗРК про АТ), то інтерес в даному випадку будуть становити і ті наукові праці, які присвячені розкриттю правового режиму значних правочинів АТ. Останні докладно досліджувалися в циклі публікацій, надрукованих у цьому часопису [23].

Поверховий аналіз положень Закону про АТ, які присвячені правочинам із заінтересованістю, дозволяє зробити висновок про те, що такий правочин, як і значний правочин, вчиняється не самостійно виконавчим органом АТ, а з дозволу вищестоящих органів товариства. При цьому, якщо критерієм, який використовується щодо значних правочинів, виступає розмір правочину, то для правочину із заінтересованістю характерним є наявність певного інтересу в деяких категорій осіб, що мають відношення до АТ.

Говорячи про правочин із заінтересованістю, необхідно вказати, що чинне законодавство не містить його легального визначення (що є властивим і для акціонерного законодавства, наприклад, РФ та Казахстану). Як вказує з цього приводу Т. Боднар, «поняття правочину, щодо вчинення якого є заінтересованість, розкривається в законодавстві через визначення особи, заінтересованої у вчиненні правочину товариством» [3, с. 36]. Так, із цього приводу С. Будилін зазначає, що поняття правочину із заінтересованістю у ФЗ про АТ розкривається: 1) через закріплення кола осіб, зацікавленість яких у правочині тягне за собою наслідки, які передбачені законом, та 2) через розкриття самого поняття «заінтересованість». Самого ж поняття вказаного правочину автор не пропонує [15, с. 14–15]. На думку А. Габова, основним моментом при формулюванні поняття правочину із заінтересованістю є поняття «конфлікт інтересів». Виходячи з цього, на його думку, як нескладне визначення правочину із заінтересованістю можна використовувати таке: правочин із заінтересованістю — це правочин, що вчиняється за наявності конфлікту інтересів. Більш складний (розгорнутий) варіант поняття, запропонований цим автором, включає в себе наступне: під правочином із заінтересованістю слід розуміти дії юридичної особи, спрямовані на реалізацію її інтересу (виникнення, припинення або зміну її цивільних прав та обов’язків), який сформований з урахуванням інтересу (реального (дійсного) або такого, що тільки формально визнається законом) який йому суперечить, та який належить іншому суб’єкту права, що має можливість в силу особливостей реалізації правосуб’єктності юридичної особи впливати на прийняття цією особою (її органом управління та (або) контролю чи керуючим органом) управлінського рішення, вчинення яких може привести до реалізації цього інтересу, в тому числі з негативними, перш за все економічного характеру, наслідками, у зв’язку з чим вимагає дотримання спеціального порядку їх схвалення (затвердження) компетентними органами юридичної особи [19, с. 130–135]. Однак, як можна бачити, запропоноване поняття також будується навколо питань щодо відповідних суб’єктів права та їх інтересів при вчиненні правочину.