Проблемні питання вибору способів захисту у разі вчинення правочину з «перевищенням» або за «наявності обмеження» компетенції органу юридичної особи та повноважень щодо представництва

С. В. Томчишен
доцент кафедри правових основ підприємницької діяльності Харківського національного університету внутрішніх справ, кандидат юридичних наук

За умов існуючої сьогодні потреби вдосконалення корпоративного законодавства в юридичній літературі досить часто підіймаються питання щодо способів захисту майнових прав і законних інтересів господарських товариств та їх учасників. Серед них важливе не тільки теоретичне, а й практичне значення має питання про правові наслідки, які можуть наставати у разі перевищення членами органів управління товариства його компетенції та наданих їм повноважень щодо представництва. Водночас актуальність цього питання зумовлена також тим, що через нечіткість окремих положень ЦК про дієздатність юридичної особи, представництво та недійсність правочинів у деяких випадках не завжди можна дати однозначну відповідь на питання, які саме правові наслідки можуть наставати при вчиненні правочину чи інших юридично значущих дій із такими порушеннями.

1. Правові наслідки та способи захисту, що можуть застосовуватися за правилами представництва.

Так, відповідно до правил правового інституту представництва наслідки, передбачені ч. 1 ст. 241 ЦК, застосовуються тоді, коли юридично значущі дії від імені юридичної особи вчиняються особою, яка була представником, але вийшла за межі наданих повноважень, тобто їх перевищила. У розумінні наведеної норми представником вважається особа, яка у відносинах із третіми особами наділена правом одноособово представляти інтереси юридичної особи, вчиняючи юридично значущі дії. При цьому не має значення, представник виконує повноваження у зв’язку із зайняттям посади в органі, на підставі виданої довіреності чи відповідно до припису закону. При перевищенні повноважень з представництва правочин може породжувати правові наслідки тільки у разі його подальшого схвалення.

За правилами представництва поняття «перевищення повноважень» охоплює досить широке коло неправомірних дій представника. Про перевищення повноважень можна вести мову у разі вчинення юридично значущих дій, які представник не мав права вчиняти через відсутність у нього відповідного повноваження. Однак не в усіх випадках однозначно вдається визначити належний спосіб захисту особи, права та законні інтереси якої порушуються в результаті перевищення повноважень представництва.

Наприклад, один із подружжя за законом є представником другого, а тому уповноважений вчиняти правочини щодо їх спільного майна (ч. 2 ст. 65 СК). За загальним правилом абз. 2 ч. 2 ст. 369 ЦК вважається, що згода другого була отримана. Виняток із цього становить правочин, який згідно із частинами 2, 3 ст. 65 СК потребує отримання письмової згоди (наприклад, правочин, який виходить за межі дрібно побутового, або щодо цінного майна). Вчинення одним із подружжя цих правочинів без отримання згоди другого не може породжувати для останнього жодних правових наслідків (ч. 4 ст. 65 СК). При цьому ч. 2 ст. 369 ЦК та ч. 2 ст. 65 ЦК передбачено, що правочин із вказаними вадами може бути визнаний недійсним у зв’язку із відсутністю у одного із подружжя повноважень на його вчинення. Наведені норми встановлюють обмеження на здійснення одним із подружжя правочинів без згоди другого, а тому без її отримання виключають повноваження щодо розпорядження спільним майном. Згідно із ч. 1 ст. 241 ЦК правочин із вказаними вадами не може породжувати для другого із подружжя жодних правових наслідків. Однак при цьому вказані вище норми допускають можливість звернення до суду з вимогою про його недійсність, що дозволяє відносити такий правочин до оспорюваного.

На відміну від загальних правил представництва, відповідно до яких правочин, вчинений з «перевищенням повноважень», не створює правових наслідків, у абз. 2 ч. 3 ст. 92 ЦК використано поняття «обмеження повноважень щодо представництва». При цьому ЦК не містить чітких положень, які б дозволили однозначно вирішити питання, коли представника необхідно вважати таким, що перевищив надані йому повноваження, а коли — таким, що діяв за наявності їх обмеження? При розмежовуванні цих понять можна виходити з того, що у першому випадку представник взагалі не мав повноваження вчиняти правочин, а у другому — був уповноважений, але вчинив правочин за наявності обмеження, яке виключало здійснення наданого повноваження. Однак у обох цих випадках він все одно позбавляється юридичної можливості, а відповідно — і права вчиняти той чи інший правочин.

У зв’язку з цим певні складнощі виникають також при вирішенні питання, коли саме можна вести мову про «обмеження повноважень», зокрема: 1) коли представник отримав повноваження від особи, яку він представляє, але стосовно такої особи було встановлено обмеження на вчинення того чи іншого правочину, що взагалі виключало можливість його вчинення; 2) чи тоді, коли особа вправі була вчиняти правочин, але тільки за наявності певних обставин, за яких представник отримує юридичну можливість здійснювати свої повноваження?