Правова природа мирової угоди в процедурі банкрутства

Б. П. Гриняк
суддя Господарського суду Івано-Франківської області

Господарським судом Івано-Франківської області протягом 2007–2010 років розглянуто 14 справ про банкрутство, у процесі яких було укладено мирові угоди. Зокрема, у 2007 році — 5 справ, у 2008 році — 3 справи, у 2009 році — 5 справ, у 2010 році — 1 справа. Необхідно зазначити, що припинення судової процедури банкрутства шляхом укладення мирової угоди має певні особливості. Мирова угода може бути укладена на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство. Однак рішення про укладення мирової угоди від імені кредиторів приймається комітетом кредиторів. Відповідно до вимог Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», комітет кредиторів обирається не пізніше 135-го дня, а на практиці не раніше 135-го дня, оскільки підготовче засідання проводиться не пізніше 35-го дня, реєстр вимог кредиторів складається не пізніше 105-го дня, а попереднє засідання відбувається не пізніше 125-го дня. Відповідно перші загальні збори кредиторів проводяться не пізніше 135-го дня, на яких проводяться вибори комітету кредиторів. На жаль, на практиці ці строки не завжди бувають коротшими, а швидше за все — довшими.

Відповідно до ч. 1 ст. 42 Конституції України: «Кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом». Саме ці положення і знайшли своє відображення у галузевому законодавстві. Так, відповідно до п. 4 ст. 3 Цивільного кодексу (далі — ЦК України) однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода підприємницької діяльності, що не заборонена законом. Дійсно, підприємницька діяльність у чинному законодавстві регулюється як Цивільним, так і Господарським кодексами України (далі — ГК). У ГК України глава 4 повністю присвячена підприємницькій діяльності, тоді як певна частина правових приписів, що регулюють підприємницьку діяльність, містяться у ЦК України (глава 5, ряд договорів, що можуть укладатися в ході здійснення підприємницької діяльності, відшкодування шкоди, завданої здійсненням такої діяльності, тощо).

Не секрет, що підприємницька діяльність є діяльністю ризиковою, а тому й відносини між суб’єктами господарювання часто призводять до виникнення спорів між ними. Найбільш яскраво це виявляється у відносинах, пов’язаних із визнанням особи банкрутом та поширенням вимог кредиторів на майно боржника. Насамперед слід зазначити, що інститут банкрутства зазнав суттєвих змін, які пройшли від стадії захисту кредиторів до захисту майнових інтересів боржника шляхом передбачення ряду реабілітаційних процедур для неплатоспроможного боржника. Такий висновок ми можемо зробити із назви Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», де у назві законодавець на перше місце ставить саме відновлення платоспроможності боржника (санацію).

Таким чином, основною метою цієї статті є розгляд питань інституту мирової угоди як однієї з основних реабілітаційних процедур для неплатоспроможного боржника.

У наш час інститут мирової угоди є одним із найбільш суперечливих елементів у процедурі банкрутства. Він визнається фахівцями «як одна з найбільш перспективних і бажаних для сучасної економіки процедур» вирішення майнових спорів між суб’єктами господарювання, що дозволяє досягти найменшої конфліктності між кредиторами і боржником, і максимально відповідає інтересам розвитку ринкових відносин. В Україні необхідність вироблення правових підходів до створення умов попередження банкрутства як досудових процедур (досудова санація), так і судових процедур (розпорядження майном боржника, мирова угода, санація і ліквідація боржника) продиктована кризовою ситуацією в економіці країни, для якої є характерними велика кількість підприємств-банкрутів і зменшення кількості робочих місць. Зазначені фактори зумовлюють необхідність пошуку нової, відмінної від існуючої, моделі закону про неспроможність, адекватно враховує реалії сучасної економіки України та сприяє її ефективному розвитку.

Особлива природа інституту мирової угоди відзначалася цілим рядом дослідників. Так, Н. Лівшицем висловлено думку, що мирова угода — це добровільна угода про часткову відмову від вимог одних осіб і одночасно визнання решти вимог іншими зобов’язаними особами. Більше того, автор вважає, що за змістом мирова угода у позовному провадженні практично збігається з мировою угодою, що укладається у справі про банкрутство. Аналогічної позиції дотримуються В. Вітрянський, Р. Гукасян, М. Телюкіна, В. Анохін, які визначають мирову угоду, в тому числі й ту, що укладається у справі про банкрутство, як цивільно-правову угоду.

Основними аргументами цієї позиції висловлюються такі: 1) необхідність укладення мирової угоди між боржником і кредитором у письмовій формі; 2) мирова угода спрямована на виникнення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків його суб’єктів; 3) мирова угода може бути за певних обставин розірвана або визнана недійсною; 4) у мировій угоді виражається воля боржника, кредиторів і третіх осіб, які беруть на себе зобов’язання боржника, отже, вона є двосторонньою або багатосторонньою угодою і належить до договорів. Усі зазначені вище риси мирової угоди, на думку цих авторів, є характерними для цивільно-правової угоди, якою слід вважати і мирову угоду.